Мечников Ілля Ілліч

МЕ́ЧНИКОВ Ілля Ілліч (03(15). 05. 1845, маєток Панасівка, нині с. Іванівка Ку­­пʼян. р-ну Харків. обл. — 02(15). 07. 1916, Париж) — мікробіо­лог, зоо­лог, патолог, геронтолог. Почес. чл. Лондон. королів. товариства (1895), РАН (1902), Віден., Бельгій. АН. Іноз. чл. Париз. АН (1912). Почес. д-р Кембридж. університету (1891). Член Париз. мед. академії, Швед. мед. товариства. Орден Почес. легіону. Закін. екс­терном Харків. університет (1864). Наук. від­рядже­н­ня до Німеч­чини, Італії. Працював у Новорос. університеті (Одеса, з пере­рвою): 1867–68 — доцент, 1870–82 — ординар. професор кафедри зоології та порівнял. анатомії. Від 1868 — приват-доцент С.-Пе­­тербур. університету, де захистив доктор. дис. із зоології «История развития Nebalia: [Сравнительно-эм­­бриологический очеркъ]» (С.-Пе­­тербургъ, 1868). Звільнився 1885 на знак протесту проти реакц. політики цар. влади в галузі освіти. 1886 повернувся в Одесу, де разом із М. Гамалією організував першу в Рос. імперії і другу в світі бактеріол. станцію для боротьби з інфекц. хворобами (нині Одес. НДІ епідеміології та мікробіо­логії ім. М.). 1887 змушений ви­їхати до Німеч­чини. Від 1888 — у Парижі, де в Ін­ституті Пастера заснував і був зав. лаб. (до 1916), від 1905 — за­ступник директора До роботи у лаб. залучив талановитих учених із різних країн, тому його між­нар. школа з імунології та мікробіо­логії стала однією з найві­доміших у світі на межі 19–20 ст. У дослідж. «Очеркъ во­проса о про­­ис­­хождѣніи видовъ» (1876) висловив ідеї, що випередили сучасне ро­зумі­н­ня еволюції. Описав явище фагоцитозу (1882), на його основі роз­робив теорію порівнял. патології запале­н­ня та фагоцитарну теорію імунітету (Нобелівська премія у галузі фізіології та медицини, 1908, разом із П. Ерліхом). Наукові дослідже­н­ня: імунологія, мікробіо­логія, геронтологія, патологія, ембріологія. Ви­вчав заг. механізми ембріонал. роз­витку організмів із різних щаб­лів еволюції. Основоположник еволюц. ембріології (спільно з О. Ковалевським). За­пропонував теорію походже­н­ня багатоклітин. тварин. Один із засн. порівнял. патології, імунології та мікробіо­логії. Здійснив новатор. дослідж. для зʼясува­н­ня ролі мікроб. асоц. та антаногізму мікробів в інфекц. процесах. Сформулювавши положе­н­ня про користь мікроб. антагонізму для здоровʼя людини, став засн. сучас. концепції пробіо­тиків. Створив особ­ливу галузь сучас. біо­логії — екс­перим. морфологію. Заклав основи епідеміології холери, черев. тифу, туберкульозу та ін. Разом із Е. Ру екс­периметально викликав сифіліс у мавпи. Заснував наук. геронтологію. Вивів проб­лему ви­вче­н­ня старості на шлях еволюц. біол. дослідж. Роз­робив теорію, від­повід­но до якої старі­н­ня і смерть у людини настають перед­часно у результаті дії на організм мікробів та ін. отрут. Кінцевим ідеалом життя вважав ортобіоз — досягне­н­ня повного і щасливого кінця життя, що закінчується спокій. природ. смертю; заклав основи танатології. Ви­вчав про­блеми боротьби зі шкідниками с.-г. культур, уперше висунув ідею за­стосува­н­ня біол. методів із цією метою. Досліджував пита­н­ня дарвінізму, антропології (зокрема калмиків, 1911 очолив екс­педицію для ви­вче­н­ня туберкульозу серед населе­н­ня калмиц. степів). Вважав себе прихильником раціоналізму, критикував реліг., ідеаліст. і містичні по­гляди. Роз­робив філос. систему, суть якої виклав у кн. «Сорокъ летъ искания рацио­нального мировоз­зрения» (Мос­­ква, 1913; 1914). Серед учнів — М. Гамалія, Д. Заболотний, Л. Тарасевич. Ви­дано книги М.: «Стра­­ницы воспоминаний» (1946), «Из­­­бран­ные биологические про­­из­­ведения» (1950), «Из­бран­ные труды» (1951), «Академическое со­брание сочинений» (1950–64, т. 1–16; усі — Москва). Імʼя М. присвоєно Всесоюз. наук. товариству мікробіо­логів та епідеміологів, Ін­ституту мікробіо­логії та імунології НАМНУ, Одес. університету; на його честь на­звано: деякі види най­простіших і рослин; мис, від­критий 1903–05 Франц. антарктич. екс­педицією; 1970 — кратер на Місяці; вулиці у Києві, Дні­прі, Одесі, Севрі (Франція). 1945 АН СРСР засн. Золоту медаль та премію ім. М. 2005 йому встановлено па­мʼят­­ник у Харкові, НБУ випущено ювіл. монету, 2015 — марку.

Пр.: Болѣзни личинокъ хлѣбнаго жука. О., 1879; Лекціи по сравнитѣльной пато­­логіи воспаленія. Москва, 1892; Мос­­ква; Петро­градъ, 1923; Невос­приимчивость въ инфекцион­ныхъ болѣзняхъ. Мос­­ква, 1903; 1953; Этюды о природе человѣка. Москва, 1904; 1913; Этюды оптимизма. Москва, 1907; 1909; Осно­­ватели соврѣмен­ной медицины. Пастер–Листер–Кох. Москва, 1915.

Літ.: Без­редка А. М. Воспоминания об И. И. Мечникове: последний период жизни в Париже // Природа. 1926. № 7/8; Мечникова О. Н. Жизнь Ильи Ильича Мечникова. Москва; Ленин­град, 1926; 2007; Гамалея Н. Ф. Воспоминания. Ленин­град, 1947; Залкинд С. Я. Илья Ильич Мечников: Жизнь и творческий путь. Москва, 1957; P. Lépine. E. Metchnikoff. Paris, 1966; Резник С. Е. Мечников. Мос­­ква, 1973; Шабров А. В. Илья Ильич Мечников: Энциклопедия жизни и творчества. С.-Петербург, 2008; Петрюк П. Т. и др. Илья Ильич Мечников: био­графические, на­учные и психиатрические ас­­пекты (к 165-летию со дня рожд.) // Ан­нали Мечников. ін­ституту. 2010. № 2; Золоті імена Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, 1865–2015: Наук. довід. О., 2015.

І. Г. Скрипаль

Завантажити статтю