Маяковський Володимир Володимирович

МАЯКО́ВСЬКИЙ Володимир Володимирович (07(19). 07. 1893, с. Багдаті Кутаїс. губ., нині місто, Грузія — 14. 04. 1930, Москва) — російський поет, художник, кіноактор українського походже­н­ня. За ви­зна­н­ням самого поета: «Три разных истока во мне речевых: / Я — не из кацапов-разинь. / Я — дедом казак, другим — сечевик, / а по рожденью грузин» («Нашему юношеству», 1927). Родина батька походила від козаків с. Маяки на Катеринославщині (нині Дні­пропетровщина), мати поета — Олександра Павленко — уродженка козачої станиці Тернівка Ставропол. (за ін. даними — Херсон.) губ., дочка українця, штабс-капітана Олексія Павленка. У родині побутували рос., грузин. та української мови і пісні. З дитинства захоплювався творами М. Гоголя і Т. Шевченка. Навч. у гімназіях Кутаїсі (від 1902) та Москви (від 1906), Моск. училищі живопису, скульптури та архітектури (1911–14; від­рах. за активну політ. діяльність). Брав участь у рев. русі, тричі був заарешт. (1908 та двічі — 1909). Друкуватися почав 1912, формально належав до футуристів. 1912–14 тричі при­їздив в Україну з літ. ви­ступами (Херсон, Київ, Одеса, Миколаїв). 1914–15 написав поему «Облако в штанах», яка стала чи не найголовнішим твором М., що одночасно змальовував коха­н­ня, революцію, релігію, мистецтво. Поет навмисне використовував у поемі мову вулиць та дов­гі кон­струкції, аби викрити зідеалізовані та зромантизов. поня­т­тя поезії. Засудивши грабіжниц. сутність 1-ї світової вій­ни (вір­ші 1915–16), почав оспівувати рев. оновле­н­ня світу («Ода революции», «Левый марш»; обидва — 1918). У 1919–22 як поет і художник-плакатист спів­працював в «Окнах РОСТА». 1923–25 очолював літ. групу «ЛЕФ» («Левый фронт») та однойм. журнал, 1927–28 — ж. «Новый ЛЕФ», у лютому 1930 вступив до Рос. асоц. пролетар. письмен­ників (РАПП). 1919 ви­йшла поема «150 000 000» — гімн світ. революції. Захопле­н­ня гаслами світ. революції, диктатури пролетаріату часом набувало у письмен­ника фанатич. характеру, обʼєктивно слугувало тоталітар. системі, культові особи (поема «IV Интернационал», 1922; вір­ші «Домой!», 1925; «Письмо писателя Владимира Владимировича Маяковского писателю Алексею Максимовичу Горькому», 1926; вірші проти патріарха Тихона, віршов. від­гуки на політ. процеси тощо). М. не користувався каноніч. віршов. роз­мірами, у вільному акцент. вір­ші «драбинкою» від­кривав не­знані можливості, де традиц. рівномірні чергува­н­ня наголошених і ненаголошених складів, на­співність по­ступаються гучноголос­сю оратор. мови («вигуку — замість на­співу»). Такий вірш давав змогу оновити словник, роз­ширити роз­мовні інтонації, вмістив усе нове, що нес­ла із собою епоха рев. ломки. Негативно на М. вплинуло захвалюва­н­ня, прикрашува­н­ня, що склалося у «маяковсько­знавстві» після ві­домої резолюції Й. Сталіна («…был и остается лучшим, талантливейшим… без­различие к его памяти и его прои­зведениям — пре­ступление»). У творчості М. 1920-х pp. пере­важають різноманітні жанр. форми сатири, політ., агіт. вірша, які він нерідко під­німав до високого худож. рівня. Колоритні образи комедій «Клоп» (1928), «Баня» (1929), шаржов. типи бюрократів, під­лабузників, хабарників, демагогів у числен. сатир. віршах («Прозаседавшиеся», 1922, та ін.) не втратили і донині викривал. сили. У не­зрілому рад. мист. колі М. був солідною фігурою. Він навіть мав привілей вільно пере­суватися світом, подорожував Великою Британією, Німеч­чиною, Латвією, США, Мексикою, Кубою, що від­образив, зокрема, у нарисі «Мое открытие Америки» (1925). Від 1924 майже щорічно бував в Україні, ставле­н­ня до якої було в М. різним — з шаною і симпатією або, іноді, з виявами великодерж. шовінізму; ви­ступав у Києві, оспівав його в однойм. вірші (1924), Харкові, Одесі, Дні­пропетровську (нині Дні­про), Донецьку, Полтаві, Житомирі та ін. містах, у Криму. У вірші «Долг Украине» (1926) закликав росіян шанобливо ставитися до українців, ви­вчити їхню мову — «величаву і просту», а також викори­став фразу, що згодом стала крилатою «товарищ москаль, на Украину шуток не скаль...». Присвятив Україні теплі рядки у віршах «Нашему юношеству» (1927), «Три тысячи и три сестры» (1928) та ін. М. Бажан образно говорив про те, що, і не роз­міщуючи рядків «драбинкою М.», поети під­німалися цією драбинкою до того від­чу­т­тя слова, лексики, образу, епітетів, до того строю почут­тів і пристрастей, якими горів М. («Правда», 1940, 14 квітня). Упродовж 1918–19 М. зі­грав гол. ролі в худож кінофільмах за влас. сценаріями: «Той, що не для грошей народився» (пере­нес. на рос. ґрунт «Мартін Іден» Дж. Лондона), «Пан­ночка і хуліган» (пере­робка роману «Вчителька робітників» Е. де Амічіса) та «Закута фільмою» (фантаст. кінопʼєса). Створив 8 сценаріїв для Всеукр. фотокіно­управлі­н­ня, за двома з яких по­ставлено кінофільми: «Троє» («Діти») на Ялтин. (1927) та «Декабрюхов і Октябрюхов» на Одес. (1928) кіностудіях. Цікавився творчістю П. Тичини і В. Сосюри. Укр. театри ставили пʼєси М. «Баня», «Клоп», «Містерія-Буфф». Окремі його твори українською мовою пере­клали М. Семенко, М. Вороний, М. Бажан, П. Воронько, С. Голованівський, Є. Дробʼязко, Р. Лубківський, Л. Первомайський, Остап Вишня, Л. Дмитерко, Д. Павличко, О. Астафʼєв, А. Гризун, І. Яворський, М. Лукаш та ін. Свої твори М. присвятили В. Сосюра, М. Рильський, Л. Костенко, Д. Павличко, І. Драч, В. Коломієць, Ф. Мицик, М. Терещенко, І. Гончаренко, С. Голованівський та ін. На текс­ти М. бл. 200 рад. композиторів (Г. Верьовка, А. Ешпай, А. Караманов, К. Лістов, В. Мураделі, Д. Покрас, Г. Свиридов, М. Таривердієв, Д. Тухманов, В. Шаїнський, Д. Шостакович та ін.) написали понад 400 творів різних жанрів (опери, балети, ораторії, кантати, марші, пісні), а також музику до театр. ви­став, кінофільмів, радіо-пʼєс і телеви­став. М. присвячено низку фільмів, зокрема «Світло над Росією», «Вони знали Маяковського», «Маяковський починався так». Особистість М., суперечлива як у творчості, так і в інтим. та громад.-політ. плані, була оповита легендами ще за його життя. Після смерті М. упродовж багатьох десятиліть точилися дис­кусії щодо її причин і від­носно самого факту самогубства поета. За результатами остан­ніх у часі роз­слідувань і екс­пертиз ви­знано, що перед­смерт. лист М. був написаний його рукою, ви­стрілив собі в серце він сам; причин для цього було більше ніж до­статньо (цькува­н­ня поета з боку рап­півців; роз­чарува­н­ня в політиці партії, по­стій. на­гляд ГПУ, агентами якого були особи з най­ближчого його оточе­н­ня; складні стосунки з коханками тощо). Іменем М. на­звано про­спект у Києві, вулиці у Донецьку, Запоріж­жі, Одесі.

Завантажити статтю