МІЖ­МОЛЕКУЛЯ́РНІ ЗВʼЯЗКИ́ — звʼязки між молекулами, утворені силами їхньої взаємодії. М. з. виникають у стиснених газах, рідинах і молекуляр. конденсов. тілах, коли існують індивідуал. молекули. Їх вперше врахував нідерланд. фізик Я.-Д. Ван дер Ваальс при пояснен­ні властивостей реал. газів, тому сили, що вони утворюють, називають силами Ван дер Ваальса. Молекулярна взаємодія залежить від від­далі між молекулами r і проявляється при r < 10-9 м. Вона має електростат. і квант. природу й складається із сил притягування та відштовхування. При малих відстанях між молекулами домінуючими є сили відштовхувал. взаємодії, які виникають через перекриття електрон. оболонок і мають квант. походження. На великих відстанях визначальною є слабка взаємодія, яка зводиться до притягування молекул. М. з. на великих відстанях виникають між електрично нейтрал. молекулами або атомами.

Сили притяга­н­ня мають різну природу. Орієнтаційні М. з. (диполь-дипольні) діють між двома поляр. молекулами, тобто такими, що мають дипол. моменти. Внаслідок хаотич. тепл. руху молекули при зближен­ні орієнтуються так, що різно­ймен­но заряджені кінці їхніх диполів притягуються. Чим більший дипол. момент молекул, тим дужче вони притягуються і тим сильніша орієнтац. взаємодія. Індукційні М. з. виникають між поляр. та неполяр. молекулами. У цьому випадку полярна молекула поляризує неполярну: позитив. заряд неполяр. молекули зміщується вздовж напряму електр. поля, створеного поляр. молекулою, а негативний — навпаки. При цьому центри ваги позитив. та негатив. зарядів поляризов. молекули роз­ходяться, вона отримує наведений (тимчасовий) дипол. момент, який зникає при від­дален­ні від поляр. молекули. При взаємодії поляр. молекул під дією їхніх електр. полів у них також виникають додатково індуков. диполі. Тому заг. взаємодія складається з орієнтац. та індукц. ефектів. Дис­персійний тип М. з. пояснюється у заг. деталях квантовою механікою. Вони виникають між двома неполяр. молекулами та зумовлені флуктуаціями електрон. густини всередині однієї з молекул, об­умовленої рухом електронів, а також колива­н­нями атом. ядер, що призводить до роз­діле­н­ня в молекулі позитив. та негатив. зарядів і від­повід­но до появи у неї мит­тєвого дипол. моменту, який в свою чергу індукує дипол. момент в ін. молекулі. Синхрон­ні поява та зникне­н­ня мікродиполів різних молекул су­проводяться їхнім притягува­н­ням. При взаємодії молекул виявляються певною мірою всі три види взаємодії та заг. енергія притяга­н­ня між молекулами є сумою орієнтац., індукц. і дис­персій. взаємодій. Порівняно з ковалент. звʼязком електро­стат. між­молекулярна взаємодія досить слабка. Сили між­молекуляр. взаємодії ви­значаються енергією взаємодії U, зокрема її залежністю від простор. координати r. Силу встановлюють як f = — dU(r)/dr. Сили Ван дер Ваальса задаються сферично симетр. потенціалом, обернено пропорційним від­стані у певній степені:

де a — стала, значе­н­ня якої різне для різних молекул і для різних типів взаємодії, r — від­стань між молекулами. Знак мінус свідчить, що сили Ван дер Ваальса зумовлюють притяга­н­ня між атомами. Значе­н­ня показника степені n залежить від типу взаємодії — n = 3 у випадку орієнтац. взаємодії, n = 6 для індукц. і дис­персій. взаємодій. Роз­рахувати потенціал між­молекуляр. взає­модії при великій кількості пар взаємодіючих молекул практично неможливо. Тому звичайно вираз для U (r) під­бирають емпірично так, щоб проведені за його допомогою роз­рахунки різних характеристик речовини узгоджувалися з екс­периментом.