Мікроетнічні спільності

МІКРОЕТНІ́ЧНІ СПІ́ЛЬНОСТІ — етнічні спільності нижчого ієрар­хічного рівня, що входять до скла­ду близьких в культурно-мовному від­ношен­ні й повʼязаних між собою спорідненістю по­ходже­н­ня та історичних доль етнічних спільностей середньої (етносів) і вищої (макроетнічна спільність) ланок етнічної класифікації. Л. Гумільов такі таксони нижчого етніч. рівня називав конвіксіями. Роз­різняють етносоц. та етнокультурні M. с., які здебільшого тією чи ін. мірою збігаються та повʼязані між собою спадково, а також їхні стадійно-істор. типи. За доби ран­ньої первісності, періоду мисливсько-збиральниц. су­спільств, M. с. ви­ступали у ви­гляді певних сукупностей повʼязаних між собою шлюбними та багатьма ін. від­носинами кровно-споріднених общин, які, ведучи рухомий спосіб життя, за­ймають певну компактну територію. З часів неоліт. революції, особливо на фінал. стадіях первісності на ґрунті певної кількості споріднених, осілих або кочових, родових та гетероген. (сегмент.) общин, повʼязаних сталими шлюбними, екон., соц., культурно-культовими та ін. стосунками, формувалися споріднені за походже­н­ням, вірува­н­нями, звичаями, говірками та ін. племена, які часто ви­ступали у формі чіфдомів (вождівства). Їх можна роз­глядати як M. с. тієї стадії етніч. роз­витку. На фінал. стадіях первісності вони могли обʼ­єд­нуватися і утворювати макроетнічні спільності у ви­гляді союзів племен та складних чіфдомів. Ран­ньодерж. соц. організми утворювалися на ґрунті M. с. з окремих племен і подіб. їм етніч. груп, як то було у найдавніших цивілізаціях Близького Сходу та на початку антич. доби. У такому випадку M. с. ран­ньокласової (ран­ньодерж.) стадії роз­витку виникали у ви­гляді окремих міст-держав (номів, полісів), що від­носно швидко інтегрувалися у значно більші держ. утворе­н­ня (Стародав. Єгипет, обʼ­єд­нані царства Шумера і Ак­када) або роз­вивалися як міста-держави ще тривалий час (Фінікія, Давня Греція). В ін. випадках ран­ньокласові су­спільства виникали у ви­гляді складних соц. організмів, у системі яких окреме домінуюче ядро панувало над раніше самост., але під­кореними племін­ними княжі­н­нями чи ордами, які й становили M. с. (початкова Київська Русь, числен­ні утворе­н­ня кочовиків євразій. степів, ран­ньодерж. обʼ­єд­на­н­ня Тропіч. Африки тощо). З часом від­бувалося їхнє по­ступове зникне­н­ня через ре­структуризацію та утворе­н­ня нових етнополіт., з тенденцією до набу­т­тя вираз. етнокультур. ознак, M. с. (феодал. володі­н­ня, що виникли в Зх. Європі у процесі дезінтеграції імперії Карла Великого і королівств його онуків, давньоруські землі-князівства 12–13 ст.). Унаслідок обʼ­єд­на­н­ня (навколо певного ядра — як королів. домен Франш-Конте у Пн. Франції або козац. Серед. Придні­провʼя з Києвом та Запороз. Січчю в Україні) та подальшої інтеграції й уніфікації в Європі впродовж пізнього Середньовіч­чя та у перші столі­т­тя Нового часу утворилися народності-протонації, окремі народи — етноси середньої таксономіч. ланки, на ґрунті яких склалися новоєвроп. нації. За таких умов консолідація M. с., що збереглися в окремих країнах до 2-ї пол. 19 ст., а подекуди (Італія, Німеч­чина, Україна) до 20 ст. як досить сталі утворе­н­ня, по­ступово ві­ді­йшли на другий план, залишаючись у ви­гляді окремих етнотеритор., з певною культурно-побут. та діалект. специфікою, груп. Часто їхньому збережен­ню сприяє конфесійна приналежність (католицизм баварців, греко-католицизм галичан і закарпатців-русинів та ін.). Остан­нім часом в окремих регіонах Зх.- Центр. Європи, де територ. M. с. збереглися краще, ніж в ін. (Італія, Іспанія) та навіть мають статус федерал. земель (Німеч­чина), спо­стерігаються процеси під­вище­н­ня значе­н­ня ідентичності на їхній основі. Деякі дослідники припускають, що від­повід­но до успіхів інтеграції в межах ЄС та все більшого пере­да­н­ня функцій окремих держав спільноєвроп. ін­ституціям значе­н­ня територ. M. с. буде зро­стати як в культур. від­ношен­ні, так і на політ. рівні.

Завантажити статтю