Мільман Юлій Вікторович
МІ́ЛЬМАН Юлій Вікторович (19. 08. 1930, Харків — 10. 10. 2021, Київ) — матеріалознавець, фізик. Доктор фізико-математичних наук (1974), професор (1982), член-кореспондент НАНУ (1990). Заслужений діяч науки і техніки України (2012). Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1989), премії РМ СРСР (1981), ім. Є. Патона АН УРСР (1989), ім. В. Трефілова НАНУ (2005), почесна медаль ім. Г. Курдюмова РАН (2008). Закін. Київ. політех. інститут (1953). Працював 1954–61 на суднобуд. заводі «Ленін. кузня»; 1961–73 — в Інституті металофізики АН УРСР; від 1973 — в Інституті проблем матеріалознавства НАНУ (усі — Київ): від 1977 — завідувач відділу фізики метастабіл. сплавів і руйнування високоміц. матеріалів; водночас 1982–2014 — професор кафедри фіз.-тех. проблем нанорозмір. систем Київ. відділ. Моск. фіз.-тех. університету; 1989–2001 — професор кафедри фізики металів Київ. університету. Наукові дослідження присвячені фізиці міцності, пластичності та підвищенню мех. властивостей різних матеріалів: високоміц. сплавів Al, тугоплав. металів Cr, Mo, W і сплавів на їхній основі, алмазу, напівпровідник., ковалент. кристалів, твердих сплавів WC–Co, кераміки, аморф. метал. сплавів і квазікристаліч. матеріалів; температур. залежності межі плинності високоміц. матеріалів, тунелюванню дислокацій у ковалент. кристалах, рекристалізації високоміц. сплавів, рухливості дислокацій у кристалах, в’язко-крихкому переходу в високоміц. матеріалах, впливу нанорозмір. частинок на мех. властивості металів та ін. проблемам високоміц. матеріалів. Розробив концепцію характеристич. температури деформації матеріалів і на цій основі подав наук. обґрунтування мех. поведінки матеріалів у 3-х температур. інтервалах (холодна, тепла та гаряча деформація); відкрив явище фазового переходу напівпровідник–метал при індентуванні напівпровідник. кристалів, яке стало фіз. основою нової технології в’язкого точіння кремнію; запропонував концепцію пластичності матеріалів і методику визначення пластичності нових високоміц. матеріалів, які руйнуються крихко при стандарт. мех. випробуваннях. Розробив низку нових сплавів і технологій їхнього виробництва. Автор статей у енциклопед. словнику «Физика твердого тела» (1996, т. 1; 1998, т. 2) й енциклопед. вид. «Неорганическое материаловедение» (2008, т. 1–2; усі — Київ).
Додаткові відомості
- Основні праці
- Физические основы прочности тугоплавких металлов. К., 1975; Структура, текстура и механические свойства деформированных сплавов молибдена. К., 1983; Физика прочности тугоплавких материалов. К., 1986; Структура и механические свойства спеченных материалов. Белград, 1992; Theoretical Fundaments of Ceramic-Matrix Compo-sites // Ceramic and Carbon-Matrix Com-posites. London, 1995; Исследование механического поведения малопластич-ных материалов методом индентирования // Особенности структуры и свойств перспективных материалов. Томск, 2006; Квазикристаллы и нано-квазикристал-лы — новые перспективные материалы // Перспектив. материалы. Витебск, 2009; Теоретичні основи та методи визначення механічних властивостей матеріалів та покриттів при індентуванні на макро- та мікрорівнях: Підруч. К., 2011; Plasticity at Absolute Zero as a Fundamental Characteristic of Dislocation Properties // International J. Materials Science and Applications. 2014. Vol. 3, № 6; Структура и свойства литейных высокопроч-ных алюминиевых сплавов на основе системы Al–Mg–Si, легированных Zn и Cu // Электрон. микроскопия и прочность материалов. 2015. Вып. 21; Improved Core Model of Indentation and Its Application to Measure Diamond Hardness // J. Superhard Materials. 2016. Vol. 38, № 5 (усі — співавт.).
Завантажити статтю
Людина 
