Мілютенко Дмитро Омелянович
МІЛЮТЕ́НКО Дмитро Омелянович (09(21). 02. 1899, м. Слов’янськ, нині Донец. обл. — 25. 01. 1966, Ташкент, похов. у Києві) — актор. Народний артист УРСР (1952), СРСР (1960). У 1919–21 — актор студії при гарнізон. клубі Слов’янська та Харків. комерц. інституті; 1921–23 — худож. кер. драм. пересув. трупи Харківщини; 1923–27 — актор Держ. укр. драм. театру ім. І. Франка (Харків); 1927–35 — театру «Березіль» (згодом — Харків. укр. драм. театр ім. Т. Шевченка); 1936–66 — пров. актор Київ. укр. драм. театру ім. І. Франка. Під час 2-ї світової війни очолював Першу фронт. театр. бригаду, разом з якою гастролював у Болгарії, Румунії, Угорщині, Німеччині. У 1946–66 — викладач Київ. театр. інституту. М. — майстер різножанр. сцен. образів, його виконав. манера вирізнялася глибоким психол. розробленням образу, виразністю, емоц. насиченістю. У Києві на честь М. названо вулицю (1966) та встановлено меморіал. дошку (1985) на будинку, де він жив. І. Драч присвятив М. мікропоему «Сизий птах із гніздов’я Курбаса» (1986).
Додаткові відомості
- Основні ролі
- Селянин-палій, Гайдамака, Селянин на вечорницях («Гайдамаки», «Назар Стодоля» за Т. Шевченком), Пузир, Калитка («Хазяїн», «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого), Хома, Харлампій («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Не судилося» М. Старицького), Микола Задорожний («Украдене щастя» І. Франка), Пантелеймон Куліш («Поетова доля» С. Голованівського), Поміщик («Марина» М. Зарудного), Тарас Шевченко («Петербурзька осінь» О. Ільченка, «Пророк» І. Кочерги), Півень («Диктатура» І. Микитенка), Шмага («Без вини винні» О. Островського); у кіно — гетьман Потоцький («Богдан Хмельницький», 1941), Усков («Тарас Шевченко», 1951, обидва — реж. І. Савченко, Київ. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка), Старий («Іванове дитинство», 1962, реж. І. Тарковський, «Мосфільм»), дядько Іван («Сон», 1964, реж. В. Денисенко, Київ. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка).
Завантажити статтю
Людина 
