Мімезис
МІМЕ́ЗИС (від грец. mίmήσις — наслідування) — одне з фундаментальних понять естетичної теорії, що тлумачить художню діяльність людини як наслідування нею природи, як відтворення її предметності, процесуальності у знаках різних видів мистецтва. Ін. назва — теорія наслідування. Від М. слід відрізняти літературне наслідування, що часто призводить до епігонства. Поняття «мімезис» у всій своїй смисловій повноті вперше постало у філософії давньогрец. мислителя Аристотеля саме як фундаментальний принцип художньої творчості та основа будь-якого мистецького жесту, що відтворює певні явища довколишнього світу, «наслідує» його.
Термін «мімезис» зазнав безліч інтерпретацій, зберігши загалом значення, надане йому Аристотелем: мистецтво — саме наслідування, особливе міметичне дзеркало конкретних явищ і проявів світової речовини. Подальший розвій художньої культури всіх напрямів та історичних часів підтвердив відповідні тези давньогрец. мистецтва: саме навколишня дійсність у всьому її неозорому феноменологічному багатстві і є первинним змістом мистецтва, його своєрідним алфавітом і словником. Митці при цьому віддають ті чи ін. елементи світу відповідно до власної світоглядної візії — чи гранично індивідуалізованої, суб’єктивно-особистісної, що особливо виразно постає в художній культурі Нового часу, чи «упокореної» певною міфологією (т. зв. досучасне мистецтво давнини — Середньовіччя, і, зрештою, недавньої доби — засилля т. зв. норматив. поетик типу класицизму та їх пародій. відгомону в офіційному мистецтві тоталітарних режимів). Однак за всіх обставин, у всі епохи художньої творчості її базисом була саме дійсність — фізична або світоглядна, людська чи позалюдська, поцейбічна чи уявно потойбічна, «трансцендентна» — зі складових якої митець і будує свій художній світ.
Отже, М. (якщо його розуміти не догматично) означає «наслідування» мистецтвом нашого світу у всьому його діапазоні від наочно-матеріального, підкреслено фізичного до сфантазованого автор. уявою, і матеріального, створеного колективною чи індивідуальною міфологією. Таке тлумачення М. дозволяє віднайти не лише буттєве підґрунтя художньої культури як особливого, перетвореного дзеркала нашого світу, а й простежити ритміку, періодичність у царині самого поступу, розвою художньої культури світу (скажімо, світового письменства, світової історії образотворчого мистецтв, культури, що в режимі саме цієї періодичності «наслідує» то підкреслено фізичну, чуттєву реальність, то її «ідеальне» утворення, міфологічне перетворення, аж до суб’єктивних). Таке бачення художньої культури, успадковане від геніальних інтелектуальних ініціатив Аристотеля, дозволяє, зрештою, вибудувати загалом об’єктивну її ретроспективу — від найдавніших часів до сучасності.
Так само поняття «мімезис» може прояснити певні особливості музичної культури, що дистанціювалася від «наслідування» звукової реальності, з якої вона колись постала, чи, навпаки, осягнути значення кінематографа («рухомого зображення» фізичної реальності) — ці 2 антагоністичні полюси сучасної культури, об’єднані саме взаємосуперечливою інтерпретацією категорії «наслідування» як художньої. Водночас у 20 ст. тривало теоретизування довкола цієї категорії (рос. філософ О. Лосєв, нім. історик роман. літ-р Е. Ауербах).
Рекомендована література
- Лосев А. Ф. Очерки античного символизма и мифологии. Москва, 1930;
- E. Auerbach. Mimesis: Dargestellte Wirklichkeit in der abendländischen Literatur. Bern; München, 1964;
- Скуратівський В. Екранні мистецтва у соціокультурних процесах ХХ століття. К., 1997. Ч. 1–2.
Завантажити статтю
