Міміка
МІ́МІКА (від грец. mιmικός — наслідування) — рухи м’язів обличчя людини як відображення її внутрішніх психічних процесів. У М. чітко виявляються емоції — радість, здивування, захоплення, неспокій, страх, смуток, гнів тощо. Завдяки безумовно-рефлектор. механізмам часто буває мимовільною, однак мімічні рухи можуть виникати й довільно, що дозволяє людині користуватися ними свідомо. М. формується в процесі спілкування людей, сприймання ними вираз. рухів один одного, наслідування їх. Доказом цього є той факт, що в сліпих людей немає тієї багатої рухової М., яка є у зрячих. У звич. умовах сприймання людьми виразів обличчя, жестів (від лат. gesta — діяння) і їх відтворення веде до диференціації таких рухів, надання їм певного значення, породження нових форм. Виникає велика різноманітність виразів обличчя, посмішок, поглядів, жестів, якими люди виявляють свої почуття. Вони є спільні для всіх людей земної цивілізації, і такі, що властиві лише певним етніч. та ін. спільнотам, відповідно до їхньої культури, традицій, звичаїв тощо. М. в театрі та кіно — важл. елемент актор. мистецтва. Вона відображає внутр. світ людини, пов’язана з її думками, емоціями, що дозволяє точніше розкрити характер героя. М. лежить в основі пантоміми, використовується для уточнення й підсилення жестів, що є сукупністю позамовних засобів люд. спілкування, пов’яз. з рухом рук та тіла загалом. Вони формують знакову систему, що доповнює, а часом посилює чи замінює засоби вербал. комунікації — слова. Жести можуть бути умов. і позаумов. Умовні, як правило, заздалегідь узгоджені, а іноді закодовані у вигляді правил їх використання, а тому можуть бути незрозумілими для загалу. Вони є інтернац., нац., професій., вузькоспеціал. Позаумовні поділяються на 4 групи: вказівні; демонструючі; підкреслюючі; ритмічні. Жестами виражають свої думки глухонімі. Їх також широко використовують для комунікації в умовах, коли слова можуть бути не почуті. Це жести арбітра та рефері в деяких видах спорту (футбол, хокей, волейбол, бокс, фехтування та ін.); регулювальника дорож. руху; умовні жести брокерів на біржах; морська («семафорна») азбука тощо. У жестах різних народів багато спільного, хоч є й суттєві відмінності. Так, найпоширеніше значення жесту, який можна описати як коло, створене великим і вказів. пальцями, — «усе гаразд». Зародився він на Амер. континенті й використовується людьми в багатьох країнах світу, проте в Серед. Європі широко відомий із значенням «смачно!» (завдяки зображенню на вивісках ресторанів, на упаковках смакових добавок тощо кухаря в ковпаці зі складеними в кільце пальцями). Цей же жест в Іспанії, Греції, країнах Лат. Америки має образливий відтінок. У французів він означає «нуль», «нічого не вийшло», в італійців — «нікчемний», а в япон. магазинах так показують касиру, коли бажають отримати решту суми монетами. Жестами нерідко супроводжують мовлення, що надає наочності та експресивності розповіді. М. і жести, поєднані в єдине ціле, дозволяють загалом правильно оцінити психіч. і фіз. стан індивіда, а отже, скласти заг. характеристику особистості.
Рекомендована література
- Сикорский И. А. Всеобщая психология с физиогномикой в иллюстрированном изложении. К., 1904;
- Клименко В. В. Механізми психомоторики людини. К., 1977;
- Пронников В. А., Ладанов И. Д. Язык мимики и жестов. Москва, 1998;
- Жестова мова і сучасність: Зб. наук. пр. К., 2008. Вип. 3;
- Екман П. Теорія брехні / Пер. з англ. К., 2012;
- Хміляр О. Ф. Психологія символічної регуляції дій і вчинків особистості. К., 2016.