Мінімалізм

Визначення і загальна характеристика

МІНІМАЛІ́ЗМ  — музична техніка. Засн. на поч. 1960-х рр. у США в лаб. експерим. музики Дж. Кейджа та його школі. Серед представників — Т. Райлі, С. Райх, Л. Янґ, Ф. Ґласс. М. притаманні спрямованість на об’єктивність, імперсональність мистецтва, розуміння твору як самодостат. організму, що розвивається поза автор. волею, гран. обмеженість засобів вираження т. зв. репетитив. техніки: нескінченна повторність рівноправ. коротких звук. ланок — паттернів, простих ритмічно й тонально. Найбільший вплив на появу М. мало зацікавлення амер. композиторів реліг.-філос. концепціями й звук. світом екзотич. цивілізацій (напр., витонченість індій. раґи й гіпнотична регулярність африкан. барабан. техніки). Ключове поняття М. — нескінчен. тривалий «процес», пов’язаний з феноменом «відкритої форми», — сформувалося внаслідок орієнтації на позаєвроп. просторово-часові координати. Перший мінімаліст. твір — «In C» Т. Райлі (1964, м. Сан-Франциско, шт. Каліфорнія). До найпоказовіших належать «Барабанний дріб» С. Райха (1970–71), опери «Альберт Айнштайн на даху» та «Індіра Ґанді» Ф. Ґласса. В укр. музиці до М. наприкінці 1980-х — на поч. 1990-х рр. зверталися представники харків. композитор. школи О. Гугель, О. Ґрінберґ, О. Щетинський, а також львів’янин О. Козаренко. Принципи М. рельєфно виявляються у творах Л. Грабовського (Чотири двоголосі інвенції), В. Власова («Нескінченне» для акордеона й камер. оркестру), М. Ковалінаса («Мудреці» для 3-х піаністів); широко — у різних жанрах із доробку В. Сильвестрова.

Завантажити статтю