Міністерство

МІНІСТЕ́РСТВО (від лат. ministerium — служба, посада) — родова назва галузевих органів державного управлі­н­ня, що входять до складу уряду. В цьому ро­зумін­ні М. виникли в різних країнах Зх. Європи в 16–17 ст. До 20 ст., залежно від держ. устрою та політ.-правового режиму, існували 2 осн. типи М.: у кон­ституц. та необмежено-монарх. (з від­повід. пере­хід. варіантами) державах. Першому типу М. притаман. демократ. характер утворе­н­ня та функціонува­н­ня, а також наявність ін­ституту від­повід­альності М. перед парламентом як одного з найважливіших засад кон­ституц. устрою. Його витоки — у британ. системі кабінету з від­повід­ал. міністрами, що почала формуватися ще на­прикінці 14 ст., коли палата громад забезпечила собі право притягувати до від­повід­альності перед палатою лордів радників короля не лише за кримінал. злочини, а й за політ. діяльність. У М. другого типу (Австро-Угор., Нім., Рос. та ін. імперії) міністрів при­значали монархи, перед якими вони й несли від­повід­альність, і тільки в обмеженому ви­гляді — перед парламентом (М. ви­ступали продуктом і водночас інструментом централізації держ. упр.). У сучас. державах М. утворюють на під­ставі актів вищих законодав. органів (напр., у США) або глави держави (Франція) чи на під­ставі законів або актів уряду (Велика Британія). Кількість М. і роз­поділ компетенції між ними, як правило, ви­значає глава виконав. влади або глава уряду. В історії України особл. роль ві­діграла міністер. система Рос. імперії, утворена за імператора Олександра І. Формува­н­ня М. було проявом тенденції до виті­сне­н­ня колегіал. форм упр. одноосібним. Зародилася ця система за часів імператриці Катерини II, яка фактично надала генерал-прокуророві статус першого міністра. Він керував юстицією, фінансами, держ. ка­значейством і контролем. За імператора Павла І поряд із від­новле­н­ням системи колегій утворено перші М.: 1797 — М. уділів, 1800 — М. комерції. Маніфестом імператора Олександра І від 8(20). 09. 1802 вирішено роз­поділити держ. справи на різні частини та доручити їх ві­дан­ню міністрів. Засн. перші 8 М.: військ.-сухопут. сил, військ.-мор. сил, іноз. справ, внутр. справ, комерції, фінансів, нар. освіти, юстиції, а також держ. ка­значейство на правах М. Міністри отримали право робити доповіді царю, однак лише після погодже­н­ня з ін. міністрами, утворювали власні канцелярії і мали товариша (за­ступника). Систему колегій збережено, їх роз­поділено між окремими М. При цьому між міністрами й колегіями склалися досить заплутані взаємини, тому міністер. система потребувала подальшого вдосконале­н­ня. 1810 скасовано М. комерції (його справи пере­дано М. фінансів) і створ. М. поліції та Гол. упр. духов. справ іноз. сповідань. Знач. зусиль щодо створе­н­ня організац.-правових засад діяльності М. доклав М. Сперанський, який роз­робив «Общее учреждение министерств», затверджене 25. 06.(07. 07). 1811. У ньому ви­значено однакову організацію і діловодство М. та їхні від­носини між собою та з ін. установами. З не­знач. змінами цей акт діяв до 1917. У діяльності М. єдиноначальність по­єд­нувалася з колегіальністю, існували ради М., навч. комітети тощо. Ускладне­н­ня зав­дань держ. упр. спричинило роз­межува­н­ня функцій ві­домств не лише в центрі, а й на місцях. Удосконалювалася структура М., їхні агенти на місцях у деяких випадках були незалеж. від місц. адміністрацій (контрольні палати, акцизні упр. та ін.). У складі М. діяли департаменти, частину з яких пере­творено на гол. управлі­н­ня. Станом на 1861 діяло 9, напередодні повале­н­ня самодержавства у Рос. імперії — 12 М. За Тимчас. уряду всі М. реорганізовано, зокрема істотно реформовано М. внутр. справ, ліквідовано структури політ. і заг. поліції, цензуру тощо. Скасовано М. імператор. двору, окремі структурні частини М. юстиції. Після приходу до влади більшовиків систему М. ліквідовано. В Україні 1917 почалося утворе­н­ня системи центр. органів держ. упр. з функціями, притаман. М. 15(28) червня 1917 у Києві засн. Генеральний секретаріат УЦР. Ген. секр. фактично виконували функції міністрів. Реал. змістом ця діяльність почала наповнюватися з утворе­н­ням УНР. Після оголоше­н­ня IV Універсалу Ген. секретаріат пере­творено в Раду нар. міністрів, сформовано нар. М.: внутр. справ, військ. і мор. справ, судових справ, земел. справ, харч. справ, праці, пошт і теле­графів, торгівлі й промисловості. Після приходу до влади геть­мана П. Скоропадського діяли М. внутр. справ, фінансів, торгівлі й промисловості, земел. справ, судових справ, закордон. справ, військ., нар. здоровʼя та сповідань. До складу М. входили департаменти. З від­новле­н­ням УНР знову почали діяти нар. М. В ЗУНР (листопад 1918 — січень 1919) функції М. виконували держ. секретаріати (див. Державний секретаріат Західноукраїнської Народної Республіки). Після рішень 1-го Всеукр. зʼ­їзду рад (грудень 1917) ЦВК утворив рад. уряд — Народний секретаріат. За традицією рад. будівництва фактичні функції М. незабаром пере­йшли до нар. комісаріатів. Ця назва центр. органів держ. упр., закріплена в Кон­ституції УСРР 1919, збереглася до 1946. Законом «О преобразовании Совета Народных Комис­саров СССР в Совет Министров СССР и Советов Народных Комис­саров союзных и автономных республик — в Советы Министров со­юзных и автономных республик» від 15 березня 1946 наркомати пере­творено в М., що поділялися на заг.-союзні, союзно-респ. і республіканські. Міністрів заг.-союз. та союзно-респ. М. при­значала ВР СРСР, вони входили до складу уряду СРСР. М. УРСР — центр. орган держ. упр., що здійснював керівництво певною галуз­зю госп., соц.-культур. або адм.-політ. упр. у межах УРСР. Міністрів при­значала ВР УРСР. Діяльність М. УРСР та їхня компетенція були регламентовані Кон­ституцією СРСР, Кон­ституцією УРСР, Законом УРСР «Про Раду Міністрів УРСР», а також затвердженим та погодженим на союз. рівні (для союзно-респ. М.) у встановленому порядку положе­н­ням про від­повід­не М. Сучас. етап роз­витку системи М. в Україні роз­почався з від­новле­н­ням 1991 її незалежності. Від­повід­но до ст. 106 Кон­ституції України М. утворює, реорганізовує та ліквідовує Президент України за по­да­н­ням Премʼєр-міністра України в межах коштів, перед­бачених на утрима­н­ня органів виконав. влади України. Їхній правовий статус врегульов. Кон­ституцією та законами України, ін. норматив. актами і положе­н­нями про кожне М. Від­повід­но до указу Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 М. є гол. (провід.) органом у системі центр. органів виконав. влади щодо забезпече­н­ня реалізації держ. політики у ви­знач. сфері діяльності. Керує М. міністр, який входить до складу КМ України. Фінансува­н­ня видатків на забезпече­н­ня діяльності М. як центр. органу виконав. влади здійснюється за рахунок коштів держ. бюджету. Граничну чисельність працівників М. встановлює КМ України (за­звичай щорічно). Штат. роз­пис, кошторис видатків М. затверджує міністр за погодже­н­ням з М. фінансів України. М. можуть мати свої територ. органи, які утворюють, реорганізовують і ліквідовують у порядку, встановленому чин­ним законодавством України (їхніх кер. при­значає міністр). М. наділене повноваже­н­нями, необхід. для викона­н­ня покладених на них функцій. Воно реалізує держ. політику у від­повід. галузі, сфері держ. упр.; узагальнює практику за­стосува­н­ня законодавства з питань, що належать до його компетенції; роз­робляє пропозиції про вдосконале­н­ня законодавства та у встановленому порядку вносить їх на роз­гляд Президента і КМ України; у межах своїх повноважень організовує викона­н­ня актів законодавства, здійснює системат. контроль за їхньою реалізацією; бере участь у під­готовці проектів Держ. про­грами екон. та соц. роз­витку України, Держ. бюджету України, у формуван­ні та реалізації держ. політики як загалом, так і за певними напрямами, роз­робляє механізм її реалізації; втілює держ. стратегію роз­витку від­повід. галузі (групи суміж. галузей); готує пропозиції про вдосконале­н­ня механізму регулюва­н­ня роз­витку економіки, її структур. пере­будови, забезпече­н­ня ринк. збалансованості, соц. захисту насел., екол. без­пеки; бере участь у формуван­ні та реалізації інвестиц. політики, виходячи з пріоритет. напрямів структур. пере­будови економіки; роз­робляє від­повід­ні фінанс.-екон. та ін. нормативи, механізми їхнього впровадже­н­ня, затверджує галуз. стандарти; вживає заходів, спрямов. на вдосконале­н­ня зовн.-екон. діяльності, захист інтересів укр. товаровиробників на зовн. ринку та роз­виток внутр. ринку; видає в перед­бачених законодавством випадках спец. до­зволи (ліцензії) на проведе­н­ня окремих видів під­приємн. діяльності; ви­ступає держ. замовником наук. дослідж. комплекс. характеру; бере участь у під­готовці між­нар. договорів України, укладає між­нар. договори між­ві­дом. характеру; здійснює у межах повноважень, ви­значених законодавством, функції упр. майном під­приємств, що належать до сфери упр. М.; складає макроекон. і між­галуз. баланси; роз­робляє пропозиції про ви­значе­н­ня пріоритет. напрямів роз­витку економіки; бере участь у формуван­ні та реалізації антимонопол. політики як загалом, так і за від­повід. напрямами (демонополізація економіки, роз­виток конкуренції, антимонопол. регулюва­н­ня, за­стосува­н­ня антимонопол. законодавства); забезпечує викона­н­ня зав­дань мобілізац. під­готовки та мобілізац. готовності держави в межах ви­значених законодавством повноважень; забезпечує у межах своєї компетенції реалізацію держ. політики стосовно держ. таємниці, контроль за її збереже­н­ням у центр. апараті М., на під­приємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управлі­н­ня. У процесі викона­н­ня покладених на М. зав­дань воно взаємодіє з ін. центр. і місц. органами держ. виконав. влади, місц. самоврядува­н­ня, пред­ставн. органами, а також з від­повід. органами ін. держав. У ме­жах своїх повноважень на основі та на викона­н­ня актів законодавства М. видає накази, орга­­нізовує і контролює їхнє викона­н­ня. У випадках, перед­бачених законодавством, ріше­н­ня М. обо­вʼязкові для викона­н­ня центр. і місц. органами виконав. влади, органами місц. самоврядува­н­ня, пред­ставн. органами, під­приємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами. Нормативно-правові акти М. під­лягають держ. реєстрації у М. юстиції України в порядку, встановленому законодавством. За потреби М. разом із ін. центр. та місц. органами держ. виконав. влади, органами місц. самоврядува­н­ня та пред­ставн. органами видає спільні акти. Для погодженого виріше­н­ня питань, що належать до компетенції М., обговоре­н­ня найважливіших напрямів його діяльності та роз­витку галузі (сфери) у М. утворюють колегію в складі міністра, його заст., а також ін. керів. працівників М. До складу колегії можуть входити кер. ін. органів виконав. влади, під­приємств, установ та організацій, що належать до сфери упр. М. Член колегії затверджує КМ України. Для роз­гляду наук. рекомендацій та ін. пропозицій щодо гол. напрямів роз­витку науки і техніки, обговоре­н­ня найважливіших про­грам та ін. питань у М. можуть утворювати наук.-тех. (наук.) ради з учених і висококваліфік. фахівців. Склад ради і положе­н­ня про неї затверджує міністр. У М. з урахува­н­ням специфіки його ді­яльності можуть організовувати й ін. дорадчі та консультативні органи. Граничну чисельність і фонд оплати праці працівників центр. апарату М. затверджує КМ України, структуру центр. апарату М. — від­повід. віце-премʼєр-міністр України, штат. роз­клад центр. апарату М. і положе­н­ня про його структурні під­роз­діли — міністр. М. є юрид. особою, має самост. баланс. рахунки в банках, печатку із зображе­н­ням Держ. герба України та своїм найменува­н­ням. Станом на 2019 в Україні діють 19 М.: аграр. політики та продовольства, внутр. справ, екології та природ. ресурсів, екон. роз­витку і торгівлі, енергетики та вугіл. промисловості, закордон. справ, інформ. політики, інфра­структури, культури, молоді та спорту, з питань тимчасово окупов. територій та внутрішньо пере­міщених осіб, оборони, освіти і науки, охорони здоровʼя, регіон. роз­витку, будівництва та житл.-ко­мунал. господарства, соц. політики, у справах ветеранів, фінансів, юстиції.

Завантажити статтю