Міра

МІ́РА — єд­ність кількісних і якісних ви­значеностей речей, явищ, подій. М. — певна межа, де кількісні зміни не торкаються якості речей, а за нею ведуть до нової якості. Світ людей і речей лише від­носно стабільний; М. є однією з осн. категорій, у якій від­ображається його мінливість. Ця її особливість зна­йшла вираз у заг. законі пере­ходу кількіс. змін у якісні. Так, вода під час збільше­н­ня або зменше­н­ня температури досягає точок, де пере­творюється на пару чи лід; держ. лад залежить від території, кількості насел. й ін. кількіс. показників; частоти електромагніт. коливань у певних точках ведуть до зміни кольорів; збільше­н­ня або зменше­н­ня кількості атомів, що обертаються навколо їхнього ядра, — до нових хім. елементів. Точки пере­ходу від однієї М. до іншої нім. філософ Ґ. Геґель на­звав «вузлами», а їхню сукупність — «вузловою лінією від­ношень М.». Це певна абстракція, бо предмети дійсності не вишиковуються в лінію, для багатоманітності її звʼязків більш адекват. образом є «вузлова сітка від­ношень М.». Народи завжди надавали М. великого значе­н­ня. У стародав. греків поряд із гаслом «Пі­знай самого себе!» вона була заг.-культур. принципом життя — «Нічого понад М.!». Зараз він теж діє, але доповнюється ін. — надмір. під­несе­н­ням надчут­тєвої, небес. частини світу над чут­тєвою, земною. У Новий час без­мірне по­ступово витісняло М. і на­прикінці тисячолі­т­тя охопило все: пі­зна­н­ня, спожива­н­ня, технол. та ін. втруча­н­ня в довкі­л­ля. Оскільки Земля — житло, дім людства — не без­межна, це може при­звести до ката­строфи. За таких умов значе­н­ня М. над­звичайно зро­стає, і хоча її всюди порушують, водночас М. набуває нового сенсу — регулятив. ідеалу (в ро­зумін­ні нім. філософа І. Канта), що спрямовує зуси­л­ля до певної мети, ніколи не досягаючи її цілком.

Завантажити статтю