Міра

МІ́РА – єдність кількісних і якісних визначеностей речей, явищ, подій. М. — певна межа, де кількісні зміни не торкаються якості речей, а за нею ведуть до нової якості. Світ людей і речей лише відносно стабільний; М. є однією з осн. категорій, у якій відображається його мінливість. Ця її особливість знайшла вираз у заг. законі переходу кількіс. змін у якісні. Так, вода під час збільшення або зменшення температури досягає точок, де перетворюється на пару чи лід; держ. лад залежить від території, кількості насел. й ін. кількіс. показників; частоти електромагніт. коливань у певних точках ведуть до зміни кольорів; збільшення або зменшення кількості атомів, що обертаються навколо їхнього ядра, — до нових хім. елементів. Точки переходу від однієї М. до іншої нім. філософ Ґ. Геґель назвав «вузлами», а їхню сукупність — «вузловою лінією відношень М.». Це певна абстракція, бо предмети дійсності не вишиковуються в лінію, для багатоманітності її зв’язків більш адекват. образом є «вузлова сітка відношень М.». Народи завжди надавали М. великого значення. У стародав. греків поряд із гаслом «Пізнай самого себе!» вона була заг.-культур. принципом життя — «Нічого понад М.!». Зараз він теж діє, але доповнюється ін. — надмір. піднесенням надчуттєвої, небес. частини світу над чуттєвою, земною. У Новий час безмірне поступово витісняло М. і наприкінці тисячоліття охопило все: пізнання, споживання, технол. та ін. втручання в довкілля. Оскільки Земля — житло, дім людства — не безмежна, це може призвести до катастрофи. За таких умов значення М. надзвичайно зростає, і хоча її всюди порушують, водночас М. набуває нового сенсу — регулятив. ідеалу (в розумінні нім. філософа І. Канта), що спрямовує зусилля до певної мети, ніколи не досягаючи її цілком.

М. О. Булатов