Мірошниченко Євгенія Семенівна
МІРОШНИЧЕ́НКО Євгенія Семенівна (12. 06. 1931, с. Радянське, нині Графське Вовчанського р-ну Харківської обл. — 27. 04. 2009, Київ) — співачка (лірико-колоратурне сопрано), педагог, музично-громадська діячка. Професор (1991). Народний артист УРСР (1960), СРСР (1965). Герой України (2006). Державні премії УРСР імені Т. Шевченка (1972), СРСР (1981). Орден Ярослава Мудрого 5-го ступеня (2001). Лауреатка Всесвітнього фестивалю молоді і студентів (Москва, 1957, срібна медаль), Міжнародного конкурсу вокалістів (м. Тулуза, Франція, 1958, 2-а премія). Закінчила Київську консерваторію (1957; клас М. Донець-Тессейр). Стажувалася в італійському театрі «Ла Скала» (Мілан, 1960). У 1957–94 — солістка Київського театру опери та балету імені Т. Шевченка. Водночас від 1980 працювала у Національній музичній академії України (Київ): від 1991 — професор кафедри сольного співу. Володіла красивим, легким і рухливим голосом широкого діапазону (понад 4 октави), чудовою віртуозною технікою, яскравим артистичним талантом. У репертуарі — старовинні вокальні твори, народні пісні, твори українських композиторів (О. Білаша, А. Кос-Анатольського, М. Кропивницького, Ю. Мейтуса, М. Скорика), романси російських (С. Рахманінова, М. Римського-Корсакова, П. Чайковського) та західних (К. Сен-Санса, Й. Штраусса) композиторів. На фірмі «Мелодія» записала на платівки українські народні пісні, концерт Р. Ґлієра для голосу з оркестром, арії з опер. Гастролювала у США, Канаді, Польщі, Китаї, Болгарії, Румунії, Франції, Японії, Німеччині. Має записи у фондах Національної радіокомпанії України, на грамплатівках. Створила власну школу виховання молодих співаків, продовжила педагогічні традиції М. Донець-Тессейр. Серед учнів – М. Дідик, С. Ковнір, О. Нагорна, В. Степова, К. Стращенко, С. Чахоян. Ініціаторка створення в Києві камерного театру «Мала опера», покликаного знайомити з маловідомим класичним репертуаром і сучасними творами, а також дати можливість молодим співакам працювати в Україні. Про Мірошниченко знято фільми «Образи» (1979), «Лючія ді Ламмермур» (1980; обидва — режисер О. Бійма), «Життя як день» (1992). У 2019 на будинку, де мешкала Мірошниченко, встановлено меморіальну дошку. Експозицію її творчого і життєвого шляху висвітлена в Вовчанському історико—краєзнавчому музеї.
Додаткові відомості
- Основні партії
- Венера («Енеїда» М. Лисенка), Йолан («Милана» Г. Майбороди), Стася («Перша весна» Г. Жуковського), Кохана («Ніжність» В. Губаренка), Марфа, Шемаханська цариця («Царева наречена», «Золотий півник» М. Римського-Корсакова), Цариця ночі («Чарівна флейта» В.-А. Моцарта), Лакме (однойм. опера Л. Деліба), Розіна («Севільський цирульник» Дж. Россіні), Віолетта, Джільда («Травіата», «Ріґолетто» Дж. Верді), Лейла («Шукачі перлів» Ж. Бізе), Мюзетта («Богема» Дж. Пуччіні), Манон (однойм. опера Ж. Массне), Церліна («Фра Дияволо» Ф. Обера), Лючія («Лючія ді Ламмермур» Ґ. Доніцетті).