Мірошниченко Микола Миколайович

МІРОШНИЧЕ́НКО Микола Микола­йович (16. 12. 1946, за паспортом — 01. 01. 1947, с. Третяківка Біловод. р-ну Ворошиловгр., нині Луган. обл. — 07. 07. 2009, Київ) — поет, пере­кладач, літературо­знавець, журналіст, палін­дроміст. Член НСПУ (1997). Літ. премія ім. М. Рильського (2007). Закін. Луган. пед. ін­ститут (1968). Був методистом Луган. обл. Будинку нар. творчості. За ви­ступи в оборону української мови за­знав пере­слідувань з боку КДБ. Учителював на Запоріж­жі та Київщині. 1980–96 — кор. від­ділу нац. літ-р та зарубіж. звʼязків г. «Літературна Україна». Був заст. нач. прес-центру МНС України, працював у ж. «Охорона праці» та «Над­звичайна ситуація». Ви­вчав азерб. мову в Баку (1976–78), стажувався на курсах турец. мови у Стамбулі (1994). Ініціатор і спів­засн. літ. групи «Геракліт» (1991), Між­нар. асоц. візуал. мовле­н­ня (1997), чл. Планетар. управи палін­дромії, Наук. і мист. братства зорослова. Автор поет. зб. «Рік-осокір» (1984) та «Око» (1989; обидві — Київ). Поет. творчість М. від­значається роз­кутістю, метафоричністю, глибоким проникне­н­ням в образну стихію сх. поезії, по­єд­на­н­ням її з укр. поет. традицією, вдалим синтезом сюр­реаліст. від­чу­т­тя і поет. прагматизму. М. — майстер екс­перим. та зорової поезії, від­роджував призабуті поет. фігури, пере­носив на укр. ґрунт рідкісні форми сх. поезії (рубаї, туюг, газель, пантун, мухтамілат, мураб­ба), екс­периментував з різними поет. формами і жанрами. Пере­кладав зарубіжну зорову поезію та палін­дромні вірші. Досліджував палін­дромію як явище в історії, мові та літ-рі. Написав кілька статей, присвяч. укр. палін­дромові: «Українська мова, на щастя, має все» // «Вечірній Київ», 1993, 1 квіт.; «300-річчя українського палін­дрома» // «Вітрила–95», К., 1995; «Туди-сюди однаково» // «До­шкільне вихова­н­ня», 1996, № 10; «Побачити луну навиворіт» // «Зрима рима: літопис творчих подій в українській візуальній поезії, мистецтві поезо­графіки», 1998, № 1. Його візуал. вірші екс­понувалися на ви­ставках у США, Канаді та Великій Британії. Саме в палін­дромії М. увів у мовно-поет. вжиток чимало призабутих, рідко­вживаних, регіонал. специфіч. слів, чим значно збагатив укр. словови­слів. Досвід пере­кладу поезій зі сх. мов вплинув на його оригінал. поет. творчість. Твори М. пере­кладено азерб., кримськотатар., рос., угор., англ., латис. мовами. Автор пере­кладів і упорядник понад 10-ти книжок, зокрема антологій: з азерб. — зб. «Азербайджанське оповідан­ня» (1984; перекл. 8-ми авторів), Ю. Самедоглу «День страти: Роман, оповіда­н­ня» (перекл. оповідань), Т. Махмуд «Горішина: Вір­ші для дітей» (обидві — 1987), Саят-Нова «Лірика» (1989; перекл. азерб. доробку вірмен. поета), А. Абдул­ла «Не сказане мною: Поезії» (1996), «Антологія азербайджанської поезії (ХІІ–ХХ ст.)» у 2-х т. (2006); з кримськотатар. — антологія різномов. поезії України «На нашій, на своїй землі» у 3-х кн. (1995; перекл. з кримськотатар. мови віршів Ш. Селіма, Ю. Кандима, А. Велієва, Ю. Теміркая, А. Кокій та ін.), Ю. Кандим «Сары ань. Жовта мить» (1997) та «Юрекнен къаплангъан ер. Серцем прикрита земля» (2008), антології кримськотатар. поезії 13–20 ст. «Окрушина сонця» (2003) та прози 14–20 ст. «Молитва ластівок» (2006; обидві — спів­­упорядник Ю. Кандим), автор. зб. «Брама Сходу» (2004), Ш. Алі «Эки дюнья арасында. Між двох світів іду» (2007), книжки Ю. Теміркаї, Т. Керіма; з турец. — зб. світ. поезії 20 ст. «За­грава» (1989; перекл. віршів О. Велі, Ф.-Х. Даґларджі, О. Ріфата). Після смерті ви­дано автор. антологію пере­кладача «На світловидноті» (2009). Усі за­знач. книги опубл. у Києві.

Завантажити статтю