МІРЧУ́К Іван (18. 06. 1891, м. Стрий, нині Львів. обл. — 02. 05. 1961, м. Мюнхен, Німеч­чина) — філософ, історик культури, громадський діяч. Чоловік М. Мірчук, батько І.-М. Мірчук-Ратич. Дійсний член НТШ (1938) й УВАН (1946), член-кореспондент Бавар. АН (1949). Закін. Стрий. гімназію (1909) і Віден. університет (1914), здобув докторат з філософії за працю «Кантівська теорія простору та неевклідова геометрія» (1915). У складі австро-угор. армії брав участь у 1-й світ. війні, 1916 демобілізов. після важкого поране­н­ня. Від 1919 мешкав на еміграції. 1921 захистив габілітац. працю «Метагеометрія та гносеологія» в УВУ у Празі (від 1946 — у Мюнхені), де від­тоді й працював: від 1925 — проф. філософії, 1947–48, 1950–55, 1956–61 — ректор; водночас 1926–30 — дослідник, 1931–45 — директор Укр. наук. ін­ституту в Берліні; 1946–61 — голова УВАН; 1949–61 — голова істор.-філос. секції НТШ. Зробив знач. внесок у організацію діяльності укр. навч. закладів, наук. і культур. установ у еміграції. Автор праць з філософії та історії культури українського народу, ви­даних франц., чес., англ. і нім. мовами, багатьох публікацій у періодиці. 2019 В. Білецька захистила дис. на здобу­т­тя наук. ступ. канд. філос. н. «Іван Мірчук як історик української філософії: європейський контекст».