МІСЕ́ВИЧ Кость (Костянтин Федорович; 17. 11. 1890, с. Лезнів Проскурів. пов. Поділ. губ., нині у складі Хмельницького — 11. 09. 1943, с. Попівці, нині Кременец. р-ну Терноп. обл.) — бандурист, спів­ак (тенор), педагог. Чоловік М. Місевич-Боно. Закін. 6 кл. гімназії у м. Проскурів (нині Хмельницький). Працював теле­графістом на залізниці. Захопився під­ручником з гри на бандурі Г. Хоткевича, роз­почав за­йматися самоосвітою. Гри на бандурі навч. у мандрів. сліпого кобзаря А. Митяя, який кілька місяців жив у Лезневому. 1917 обраний депутатом до УЦР від Проскурів. пов., був комісаром Поділ. залізниці при Міністерстві залізниць УНР. Під час Визв. змагань 1917–21 воював у Армії УНР, разом із частинами якої восени 1920 інтернов. у Польщі (м. Тарнув, Пере­мишль). Після звільне­н­ня з табору очолив Спілку пасічників Пере­мишлянщини. Виготовив у майстерні декілька бандур, 1925 разом із Д. Гонтою створив дует, який успішно концертував Волин­ню, Галичиною. Деякий час із ними ви­ступав у тріо придвор. бандурист геть­мана П. Скоропадського Д. Щербина. Разом із дружиною брав участь у концертах товариства «Просвіта» та Шевченків. вечорах. Грав у зведеній капелі бандуристів Галичини разом із Ю. Сінгалевичем у Львові. У репертуарі — думи «Про Байду Вишневецького», «Про зруйнува­н­ня Січі», «Про Палія і Мазепу»; канти «Бʼють пороги», «На смерть Шевченка», «Про Почаївську Божу Матір»; танц. мелодії «Гайдук», «Запорозький», «Кубанський», «Полтавський», «Харківський танок». Від 1929 мешкав у с. Великі Млинівці (нині Кременец. р-ну). 1939 пере­їхав до м. Холм (Польща), де вів клас бандури в укр. гімназії. Під час 2-ї світової війни разом з дружиною повернувся до с. Великі Млинівці, де активно концертував, продовжував традиції укр. мандрів. спів­оцтва, ви­ступав перед вояками УПА. Від 1941 при Кременец. товаристві «Просвіта» від­новлено муз. школу, в якій викладав клас бандури. Серед учнів – З. Бережан, Д. Гонта, С. Кіндзерявий-Пастухів, С. Малюца, Б. Чайківський. 1943 пере­ховувався від нім. окупантів у с. Попівці, де був заарешт. і важко поранений. Покінчив життя самогубством. Вагомий внесок М. у роз­виток укр. кобзарства високо оцінив У. Самчук. Його імʼям на­звано Школу кобзар. мистецтва у Нью-Йорку, вулицю у Хмельницькому.