Місіма Юкіо

МІСІ́МА Юкіо (справж. — Хіраока Кімітаке; 14. 01. 1925, Токіо — 25. 11. 1970, там само) — японський письмен­ник, драматург і есе­їст. До 12-ти р. виховувався в дідуся з бабусею у суворій дисципліні. Навч. у привіле­йов. школі (нині університет Ґакусюїн), закін. юрид. факультет Токій. університету (1947). Захоплювався класич. япон. поезією вака, дебютував віршами у шкіл. літ. журналі, 1941 написав перший проз. твір — романт. повість «Квітучий ліс» (окреме вид. — 1944). У творі, багатому метафорами і афоризмами, автор в уявному спілкуван­ні із предками (дідусь був губернатором Пд. Сахаліну в часи освоє­н­ня острова) пере­живає романт. від­чу­т­тя, естетика яких ви­значає сенс життя (море, сонце, краса, смерть; їх варіації надалі неод­норазово зу­стрічаються в його творчості). Тоді ж видавці порадили йому взяти романт. псевдонім. У січні 1946 М. по­зна­йомився з Кавабата Ясунарі й подав йому на роз­гляд свої твори, зокрема повість «Сигарета» (1946), яку, за рекомендацією метра, опубл. у ж. «Нінген» («Людство»). Нетривалий час працював у мін-ві фінансів, 1948 прим­кнув до літ. обʼ­єдн. «Кіндай бунгаку» («Сучасна літ-ра») і присвятив себе повністю літ. діяльності. М. — яскравий пред­­ставник 2-ї хвилі післявоєн. япон. літ-ри (т. зв. сенгоха). 1949 опублікував у ж. «Кіндай бунгаку» есе про мистецтво Кaвабата, продовживши япон. традиції естетизму. Хоч обидва автори й були від­даними япон. звичаям у цій царині, але якщо для Кавабата близькими були фемініст. сегменти япон. культури, то для М. — мужні традиції менталітету воїнів. Його естетика спрямов. на ви­вче­н­ня різних аспектів взаємин індивіда з гнітючою й де­структив. красою. Окрім краси, як одного з гол. худож. концептів естетики письмен­ника, ви­ступає смерть з такими її невід­ʼєм. й орган. складовими, як самогубство, краса холод. зброї тощо — те, що бере свій початок у царині під­сві­домості автора. До осн. концептів естетики М. долучаються також такі поня­т­тя, як тілесність, хвороба, молодість, гомоеротизм тощо. Ви­зна­н­ня при­йшло до М. вже з першим, частково автобіогр. романом «Сповідь маски» (1949; укр. перекл. — 2007). Справа навіть не у мотивах одно­стат. коха­н­ня (вони не були новими для япон. літ-ри), а в самій подачі, незавуальованості, глибин. психологізмі героїв. Тему продовжили кн. «Спрага коха­н­ня» (1950) та «Заборонені барви» (1953; укр. перекл. — 2011; на основі гомосексуал. тематики твору Т. Хідзіката 1959 по­ставив однойм. ви­ставу, яку ототожнюють із зародже­н­ням танцю буто). Для післявоєн. Японії яскравий, сміливий до зухвалості й дуже екс­тра­ва­гант. талант М. був надією на духовне від­родже­н­ня, поверне­н­ня японцям почу­т­тя нац. гордості. Більшість літ. критиків вважають, що найвидатнішою роботою є повість «Кінкакудзі» («Золотий храм», 1956), в якій описані події, що в древності при­звели до під­палу ві­домого золотого павіль­йону в Кіото. Після її виходу М. сягнув літ. слави, а кожна його на­ступна книга ставала бестселером. Один з ідеологів япон. «правих». Най­яскравіше політ. по­гляди М. по­стали в його оповідан­ні «Патріотизм» (1961), що стало від­прав. точкою для формува­н­ня жит­тєвого кредо письмен­ника, яке, зрештою, й при­звело його до самогубства. У ньому йдеться про події 1936, коли група молодих офіцерів вирішила здійснити держ. пере­ворот, окільки вони вважали, що існуючий уряд зраджує інтереси імператора і нації. Тут уперше письмен­ник заявив, що смерть має бути не лише «обʼєктивізацією» краси, але й солдат — актом вищого ступеня щирості у всіх сенсах ро­зумі­н­ня почес. смерті на полі бою. Автор тетралогії «Море до­статку» — «Весняний сніг» (1968), «Коні, що несуть», «Храм на світанку» (обидва — 1969), «Паді­н­ня янгола» (1970), числен. збірок оповідань, есе та кіносценаріїв. Писав пʼєси для двох традиц. япон. театрів — но і кабукі, хоча й не від­мовлявся від написа­н­ня сучас. пʼєс, серед найві­доміших — «Жінка Маркіза де Сада» (1965; укр. перекл. — 2000; 2007). Твори М. пере­кладено у понад 80-ти країнах світу, українською мовою деякі з них пере­клали І. Данченко, Д. Купко, Д. Москальов, І. Дубінський. 1968 письмен­ник створив приват. бо­йовий загін («Щит су­спільства»), метою якого був захист особи імператора (для М. він був уособле­н­ням Японії), а 1970 вчинив спробу організації військ. заколоту з вимогами пере­гляду кон­ституції Японії і посиле­н­ня мілітаризації країни. Після його провалу М. вчинив ритуал. самогубство (харакірі). Але в історії він залишився з репутацією видат. письмен­ника, а не не­вдалого політика. Кімната у військ. частині, де був вчинений ритуал. обряд, — нині літ. музей його памʼяті.

Завантажити статтю