Містобудування
МІСТОБУДУВА́ННЯ – галузь соціальної, економічної та архітектурно-будівельної діяльності, метою якої є створення повноцінного життєвого середовища для праці, побуту і відпочинку міського населення, забезпечення охорони довкілля, раціонального природокористування та збереження культурної спадщини. М. спрямовано на прогнозування розвитку, проектування і забудову міських поселень на основі досягнень НТП, з урахуванням сучас. соц.-екон., сан.-гіг. і архіт.-планувал. вимог. Соц. основи М. в Україні закладено на поч. 1930-х рр. Прагнення максимально наблизити житло (див. також Житлова політика) до місць праці зумовило будівництво робітн. селищ (соцмістечок) — при Харків. трактор. заводі, Дарниц. шовк. комбінаті в Києві, пришахт. і пром. підприємствах Донбасу та ін. Згодом в основу розвитку й забудови міст покладено принцип зонування тер. із виділенням зон для розвитку промисловості, житл. будівництва, відпочинку (див. Зелена зона), мікрорайонування житл. тер. На новому етапі розвитку України складаються передумови підвищення соц.-екон. спрямованості розвитку й забудови міст, формування повноцін. життєвого середовища з урахуванням конкрет. умов кожного міста, нового соц. устрою держави та екон. реформ. Сучасні умови та перспективи розвитку міст зумовили необхідність переоцінки пріоритетів і визначення нових напрямів для подальших глобал. перетворень, потребують докорін. змін в організації містобуд. процесу, тому сучасну містобуд. політику спрямовано на пошук ефектив. засобів упр. розвитком міст. Актуал. на сучас. етапі є переорієнтація розвитку міст із галуз. на соц. спрямованість з урахуванням потреб насел., інтересів міста, його величини, активності розвитку екон. і ресурс. можливостей, екол. ситуації, місц. традицій тощо. Гол. засади містобуд. політики України визначено в Законах України «Про основи містобудування» (1992), «Про регулювання містобудівної діяльності» (2011; 2017), де передбачено принципи держ. регулювання та контролю у сфері розвитку й забудови міст, юрид. статусу проект. документації, що створює правову основу для містобуд. практики. М. — цілеспрямов. діяльність держ. органів місц. самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об’єднань громадян зі створення та підтримання повноцін. життєвого середовища, що складається з прогнозування розвитку насел. пунктів і тер., планування, забудови та ін. використання тер., проектування, будівництва об’єктів М., спорудження ін. об’єктів, реконструкції істор. насел. пунктів зі збереженням традиц. характеру середовища, реставрації та реабілітації об’єктів культур. спадщини, створення інж. і транспорт. інфраструктури. М. визначає перспективи розвитку та удосконалення матер.-простор. середовища в масштабах країни, регіонів, областей, насел. пунктів. Містобуд. політика визначає систему цілеспрямов. рішень, пов’язаних із прогнозуванням розвитку і плануванням тер. різного функціонал. призначення, з проектуванням, будівництвом і реконструкцією архіт. споруд, з охороною, збереженням і благоустроєм ландшафтно-рекреац. (див. Архітектура ландшафтна) і природно-заповід. об’єктів, зі створенням інж. та транспорт. інфраструктури. Теорію та практику сучас. М. спрямовано на комплексне досягнення соц., екон., екол., естет. ефектів. Соц. ефект характеризується поліпшенням умов проживання насел. та якості міського середовища, зокрема додатк. збільшенням обладнаної житл. площі, зменшенням витрат часу на поїздки до центру міста, місць труд., культурно-побут. тяжіння та зон відпочинку, оздоровленням міського середовища, розселенням більшості насел. у р-нах із найсприятливішими сан.-гіг. й мікроклімат. умовами. Екон. ефекту досягають за рахунок найдоцільнішого розміщення й розселення, будівництва та експлуатації міських об’єктів, економії тер., поліпшення структури житл. фонду, рац. організації системи культурно-побут. обслуговування, транспорту й інж. устаткування. Екол. ефект є результатом природоохорон. заходів, спрямов. на поліпшення навколиш. середовища, збереження екол. рівноваги на урбанізов. тер. (див. Екологія міста, Урбанізація, Урбаністика). Естет. ефект створюють за рахунок збереження цінної забудови, істор. планувал. структури, поліпшення архіт.-худож. виразності міста тощо. Оцінка ефективності містобуд. рішень базується на принципах розрахунку ефективності капітал. вкладень. Гол. проектно-планувал. документом, що визначає перспективи розвитку насел. пункту, є генплан насел. пункту. З метою деталізації рішень затвердженого генплану розробляють детал. плани тер., що стають основою проектів забудови житл. р-нів, мікрорайонів. Важливим засобом здійснення містобуд. політики в Україні є розвиток М. на основі наук. прогнозування, перспектив. планування й проектування, що передбачають удосконалення розміщення виробництва та всієї системи розселення в країні, формування нового матер.-простор. середовища, забезпечення найсприятливіших умов для проживання насел. Прогнозування розвитку й проектування забудови міст здійснюють на основі «Генеральної схеми планування території України», регіон. схем планування тер. (на рівні області) та генпланів міст (на місц. рівні). Осн. напрямами розвитку сучас. М. є посилення соц. орієнтації, економне використання тер., компактність і комплексність розвитку насел. пунктів, взаємопов’язане розміщення місць проживання та місць труд. діяльності, формування вироб. р-нів, застосування рац. поверховості забудови й макс. збереження наяв. житл. фонду, використання підзем. простору, підвищення індустріалізації будівництва, охорона й поліпшення довкілля, рац. використання ресурсів. Провід. наук. і проект. організація в галузі М. — Містобудування науково-дослідний і проектний інститут (Київ). Розробленням містобуд. та проект. документації здійснюють Гол. упр. М. та архітектури (Київ), держ. установа «Містопроект» (Львів) та ін. М. вивчають у Київ. університеті будівництва і архітектури, Донбас. (м. Макіївка Донец. обл.), Одес., Придніпров. (Дніпро) академіях будівництва і архітектури, Харків. тех. університеті будівництва і архітектури.
Літ.: Дьомін М. М. Сучасні проблеми і методи управління містобудівним розвитком міст. К., 1995; Клюшниченко Є. Є. Соціально-економічні основи планування та забудови міст. К., 1999; Посацький Б. С. Основи урбаністики: Навч. посіб.: У 2 ч. Ч. 2. Розпланування та забудова міст. Л., 2001; Містобудування: Довід. проектувальника. К., 2006; Оситнянко А. П. Планування розвитку міста. К., 2006; Дідик В., Павлів А. Планування міст. Л., 2006; Карий О. І. Стратегічне планування розвитку міста. 2-е вид. Л., 2007; Енгель М., Юнгганс К., Онищенко Л. та ін. Довідник облаштування міста. Правила поведінки в історичному середовищі. Л., 2011; Посацький Б. С. Основи урбаністики. Територіальне та просторове проектування: Навч. посіб. 2-е вид. Л., 2011; Черкес Б., Петришин Г. Креативний урбанізм: до століття містобудівної освіти у Львівській політехніці. Л., 2014; Габрель М. М. Підвищення ефективності містобудівних рішень в організації приміських територій. Л., 2014; Сенюра О. В. Соціальна мобільність у просторі великого міста. Л., 2015.
Є. Є. Клюшниченко
Рекомендована література
- Дьомін М. М. Сучасні проблеми і методи управління містобудівним розвитком міст. К., 1995;
- Клюшниченко Є. Є. Соціально-економічні основи планування та забудови міст. К., 1999;
- Посацький Б. С. Основи урбаністики: Навч. посіб.: У 2 ч. Ч. 2. Розпланування та забудова міст. Л., 2001;
- Містобудування: Довід. проектувальника. К., 2006;
- Оситнянко А. П. Планування розвитку міста. К., 2006;
- Дідик В., Павлів А. Планування міст. Л., 2006;
- Карий О. І. Стратегічне планування розвитку міста. 2-е вид. Л., 2007;
- Енгель М., Юнгганс К., Онищенко Л. та ін. Довідник облаштування міста. Правила поведінки в історичному середовищі. Л., 2011;
- Посацький Б. С. Основи урбаністики. Територіальне та просторове проектування: Навч. посіб. 2-е вид. Л., 2011;
- Черкес Б., Петришин Г. Креативний урбанізм: до століття містобудівної освіти у Львівській політехніці. Л., 2014;
- Габрель М. М. Підвищення ефективності містобудівних рішень в організації приміських територій. Л., 2014;
- Сенюра О. В. Соціальна мобільність у просторі великого міста. Л., 2015.
Є. Є. Клюшниченко
Населені пункти 
