МІСТРА́ЛЬ Ґабрієла (Mistral Gabriela; справж. — Lucila Godoy Alcayaga, Лусіла Ґодой Алькаяґа; 07. 04. 1889, м. Вікунья, провінція Кокімбо, Чилі — 10. 01. 1957, м. Гемпстед, шт. Нью-Йорк, США; похов. у Чилі) — чилійська поетеса, громадська діячка, дипломат. Нобелівська премія з літератури (1945), Національна літературна премія Чилі (1951). З 16-ти років учителювала. Від 1924 — чилійський консул в Італії, 1933–35 — Іспанії, 1935–37 — Португалії, 1938–46 — Бразилії, США. Брала участь у роботі Ліги Націй і ООН (1946). Перші вірші опубліковані 1903. Псевдонім на честь італійського письмен­ника Ґабріеле ДʼАн­нуціо і провансальського поета Ф. Містраля. Глибоко драматичні ранні поезії М., сповнені туги за коханим, що перед­часно покинув світ — «Sonetos de la muerte» («Сонети смерті», 1914; уві­йшли до збірки «Desolación» / «Від­чай», Нью-Йорк, 1922). Поезія справжнього почу­т­тя М. зробила її символом ідеалістичних прагнень для всієї Латинської Америки. Широкої популярності набула її збірка колискових пісень та віршів «Ternura» («Ніжність», Мадрид, 1924). Збірка «Tala» («Руба­н­ня лісу», Буенос-Айрес, 1938), наповнена мотивами та образами фольклору, — гімн історії й природі латиноамериканського континенту. До остан­ньої збірки «Lagar» («Давильня», Сантьяґо, 1954) уві­йшли лірико-філософські та інші вірші. М. звеличувала людину праці, об­стоювала права жінки, людську гідність. Писала стат­ті з питань літератури, нариси, есе. 1984 у Києві в упорядкуван­ні та з перед­мовою М. Литвинця ви­йшли її «Поезії». Окремі вірші М. пере­клав І. Качуровський (опубліковані у збірці «Золота галузка», Буенос-Айрес; Мюнхен, 1991), а також Д. Павличко, С. Борщевський, Г. Латник, Г. Чубай, Ю. Покальчук, В. Моруга, О. Криштальська. 2009 у Сантьяґо від­крито Культурний центр її імені, на честь М. на­звано кратер на Меркурії.