Місце проживання

МІ́СЦЕ ПРОЖИВА́­Н­НЯ — місце, де особа чи сімʼя по­стійно, тимчасово або пере­важно проживає. Це може бути житл. будинок або приміще­н­ня, яке особа за­ймає на правах власності, на під­ставі договору найму чи під­на­йму, оренди чи на ін. під­ставах, перед­бачених законодавством — квартира, служб. житл. приміще­н­ня, гуртожиток, готель, інтернат тощо в певному насел. пункті та адм.-територ. одиниці — області, р-ні (див. також Житло). М. п. особи під­лягає обо­вʼязк. реєстрації місц. органами держ. влади. Ві­домості про реєстрацію М. п. вносяться до паспорта громадянина України шляхом про­ставле­н­ня в ньому від­повід. штампа реєстрації. Термін «М. п.» поза юрид. трактува­н­ням можна роз­глядати в геогр., істор. та політ. аспектах. Первісні люди обирали собі М. п. там, де були необхідні екол. умови — вода, можливості добува­н­ня їжі, зокрема наявність лісу для полюва­н­ня та збира­н­ня рослин. їжі. Важливою умовою при виборі М. п. була без­пека (захист від природ. стихії, звірів, ін. люд. племен). Значну роль у цьому ві­ді­гравав рельєф місцевості. Часто люди оселялися в печерах, ущелинах, ліс. хащах. З роз­витком су­спільства М. п. людини значно роз­ширилися. Цьому сприяло вмі­н­ня добувати вогонь, воду на межиріч­чях, споруджувати укри­т­тя тощо. Аналогічно роз­глядають М. п. щодо груп людей, окремих народів. Так, М. п. чи тер. роз­селе­н­ня українців істотно змінювалися, роз­ширювалися, особливо впродовж 17–19 ст. У 17 ст. була заселена тер. Слобожанщини: Московія, роз­ширюючи володі­н­ня, надавала наділи землі українцям, які мали організовано захищати пд. кордони держави. У 18 ст. після зруйнува­н­ня Запороз. Січі значна частина козаків була пере­селена на Кубань (нині Краснодар. і Ставроп. краї РФ). На поч. 20 ст. внаслідок проведе­н­ня столипін. реформ від­бувалося масове пере­селе­н­ня українців із на­да­н­ням земел. наділів у Зх. Сибіру, Алтайському краї, на Далекому Сх. (Зелений Клин). Тут виникли числен­ні поселе­н­ня українців з на­звами, які свідчать про регіони походже­н­ня їх жителів. У рад. часи М. п. укр. насел. цих тер. поповнювалося за рахунок ре­прес., «роз­куркулених» та завезених на нове місце для освоє­н­ня цілин. земель. На­прикінці 19 і у 20 ст. М. п. українців поширилися на амер. континенти, пере­важно за рахунок жит. зх. регіонів України. Українці зробили значний внесок у с.-г. освоє­н­ня земель Канади, США, а також Арґентини, Бразилії, де сформувалася потужна укр. діаспора. З від­новле­н­ням 1991 незалежності України, в епоху кардинал. змін укр. економіки, зокрема ліквідації заводів, ф-к, колектив. с.-г. під­приємств, міль­йони українців були змушені емігрувати в пошуках роботи й гідної зарплати. Тоді ж у нових М. п. українців в європ. країнах утворилися числен­ні укр. діаспори в Польщі, Чехії, Португалії, Іспанії, Італії тощо.

Завантажити статтю