Місцеве самоврядування

Визначення і загальна характеристика

МІСЦЕ́ВЕ САМОВРЯДУВА́­Н­НЯ — ін­ститут народо­вла­д­дя, через який здійснюють управлі­н­ня місцевими справами у низових адміністративно-територіальних одиницях шляхом самоорганізації жителів за згоди та при сприян­ні держави. У сучас. Україні М. с. гарантов. Кон­ституцією (ст. 7) та ви­значено як право територ. громади — жителів села чи добровіл. обʼ­єд­наних у сільс. громаду жителів кількох сіл, с-ща та міста — само­стійно вирішувати пита­н­ня місц. рівня у межах Кон­ституції (ст. 140) і законів України. Кон­ституц. засади М. в. роз­винено в Законі «Про місцеве самоврядува­н­ня в Україні» (1997) та ін. законодав. актах. Воно здійснюється на принципах народо­вла­д­дя; закон­ності; гласності; колегіальності; по­єд­на­н­ня місц. і держ. інтересів; виборності; правової, організац. та матеріал.-фінанс. само­стійності у ме­жах повноважень, ви­значених законами; підзвітності та від­повід­альності перед територ. громадами їхніх органів і посадових осіб; держ. під­тримки та гарантій М. с.; судового захисту прав М. с. Територ. громада здійснює М. с. у порядку, встановленому законом, як без­посередньо, так і через сільс., селищні, міські ради та їхні виконавчі органи. Система М. с. включає територ. громаду; сільс., селищну, міську раду; її виконавчі органи; сільс., селищ., міського голову; рай. та обл. ради, що пред­ставляють спільні інтереси територ. громад сіл, с-щ, міст. Пита­н­ня організації упр. р-нами у містах пере­буває у компетенції міських рад. Сільс., селищні, міські ради можуть до­зволяти створювати з ініціативи жителів будинк., вуличні, квартал. та ін. органи самоорганізації насел. і наділяти їх частиною влас. компетенцій, фінансів, майна. М. с. є складним і багато­гран. за своєю природою явищем, тому його роз­глядають як самост. вид публіч. влади, особл. вид прав та свобод людини і громадянина, елемент системи кон­ституц. ладу, ін­ститут громадянського су­­спільства, вид соц. упр. тощо. Воно може бути охарактеризоване як публічно-самоврядна (муніцип.) влада. Це самост. і незалежна від держави форма організації публіч. влади територ. громади, що забезпечує виріше­н­ня місц. жителями без­посередньо або через органи та посад. осіб М. с. пита­н­ня місц. значе­н­ня. Муніцип. влада — система публічно-влад. від­носин, у межах яких реалізують функції та повноваже­н­ня М. с. Ці від­носини зумовлені наявністю особл. субʼєкта — територ. громади, а також обʼєкта — питань місц. рівня, повʼязаних із колектив. інтересами місц. жителів (чл. від­повід. територ. громади). З по­гляду прав і свобод людини та громадянина М. с. можна ви­значати як ви­знані та гарантов. державою природні можливості людини і територ. громад само­стійно та під свою від­повід­альність вирішувати пита­н­ня місц. значе­н­ня у політ., екон., соц., культур., екол. та ін. сферах сусп. життя. Саме через діє­здатне М. с. реалізують більшість прав і свобод людини та громадянина. Лише в умовах послідов. та всебіч. реалізації принципу верховенства прав і свобод людини та громадянина у М. с. цей демократ. ін­ститут ві­ді­граватиме значну роль у гармонізації інтересів держави, су­спільства та особи. Саме така спрямованість М. с. від­повід­ає ідеям сучас. демократ. та соц.-правової держави, вищою цін­ністю якої є людина, її права та свободи. Від­повід­но до Європ. хартії про місц. самоврядува­н­ня (1985), воно становить одну з основ будь-якого демократ. ладу. Принцип М. с., проголошений у ст. 2 хартії, має бути ви­знаним у внутр. законодавстві, та, по можливості, у кон­ституції держави. Кон­ституція України, встановлюючи основи кон­ституц. ладу та ви­значаючи укр. державу як демократ., правову та соц., фіксує найважливіші системо­утворюючі ознаки її демократизму, що знаходять вияв у низці принципів, серед яких — принцип ви­зна­н­ня та гарантува­н­ня М. с. Ви­зна­н­ня М. с. як однієї з основ кон­ституц. ладу перед­бачає встановле­н­ня децентралізов. системи упр., за­провадже­н­ня ін., ніж в умовах централізації і концентрації, засад взаємин центр. та місц. влади. Це означає, що М. с., як одна з основ кон­ституц. ладу (поряд із державою), має джерелом свого існува­н­ня не держ., а кон­ституц. волю; ви­ступає як фундаментал. кон­ституц. принцип, що встановлює, ви­знає та гарантує управлін. само­стійність територ. громад; правотворча, правоза­­стосувальна та правореалізац. діяльність, спрямов. на здійсне­н­ня цього принципу; політико-правовий стан місц. життя тощо. У зарубіж. країнах під впливом правових, політ., соц.-екон., духовно-культур., геогр., ідеол., наук. та ін. чин­ників сформов. різні моделі організації та функціонува­н­ня М. с. Оскільки більшість сучас. держав про­йшли загалом подібні етапи роз­витку, мали спільні цілі, задачі та інтереси, моделі М. с. мають багато схожих рис, але водночас не по­збавлені й певних особливостей. Зокрема, спо­стерігається подібність у моментах закріпле­н­ня характеру повноважень М. с., близькість за змістом та формою механізмів взаємин, що виникають між держ. та муніцип. органами в процесі здійсне­н­ня М. с. тощо. При за­стосуван­ні будь-якої моделі М. с. держава залишає за собою право контролювати здійсне­н­ня повноважень місц. органами, що є істот. елементом держ. механізму та під­тверджує, тим самим, певну функціонал. єд­ність діяльності держави та М. с. У різних країнах за­стосовують різні системи упр. на місц. рівні (у ме­жах від­повід. адм.-територ. одиниць), вибір їх зумовлений низкою факторів: держ. режимом, формою держ. устрою, від­мін. під­ходами до ро­зумі­н­ня сутності та природи держ. влади, роз­ме­жува­н­ням адм.-територ. одиниць на «природні» й «штучні», нац. та істор. особливостями й традиція­ми та ін. На роз­виток М. с. у державах сучас. світу впливали також різні правові системи, що детермінувало виникне­н­ня та фор­му­ва­н­ня його англо-амер. (ан­­гло­саксон.), континентал. (франц., романо-герман. або європ.), іберій. (лат.-амер.) та т. зв. рад. моделей; процеси демократизації та урбанізації; зміни в соц.-екон. роз­витку та роз­шире­н­ня екон. само­стійності територій, під­вище­н­ня мобільності робочої сили, реалізація принципів партисипатив. демократії і за­провадже­н­ня споживац. моделі від­носин між органами М. с. і чл. територ. громад; рівень демократизації, децентралізації та деконцентрації публіч. влади тощо. Починаю­чи від 1990, коли у вітчизн. науці роз­почалося формува­н­ня сучас. по­глядів на М. с., окремі аспекти про­блематики М. с. досліджували М. Баймуратов, О. Батанов, В. Борденюк, І. Бутко, В. Гробова, І. Дробуш, Б. Калиновський, В. Кампо, М. Корнієнко, В. Кравченко, П. Любченко, Н. Мішина, М. Орзіх, В. Погорілко, О. Прієшкіна, М. Пухтинський, М. Теплюк та ін.

Літ.: Актуальні про­блеми становле­н­ня та роз­витку місцевого самоврядува­н­ня в Україні. К., 2007; Баймуратов М. А., Буряк Т. М. Объектный со­став публичной само­управленческой (муниципальной) власти: Телеологические установки, идентификация, кон­ституцион­но-правовая регламентація. С., 2007; Борденюк В. І. Місцеве самоврядува­н­ня та державне управлі­н­ня: кон­ституційно-правові основи спів­від­ноше­н­ня та взаємодії. К., 2007; Батанов О. В. Муніципальна влада в Україні: про­блеми теорії та практики. К., 2010; Гробова В. П. Система місцевого самоврядува­н­ня в Україні: доктринальні та прикладні аспекти. Х., 2013; Петришин О. О. Правові засади місцевого самоврядува­н­ня в зарубіжних країнах та Україні: теоретико-правовий та порівняльний аналіз. Х., 2014; Дробуш І. В. Соціальна функція місцевого самоврядува­н­ня в Україні та кон­ституційно-правові про­блеми її реалізації. Р., 2015; Калиновський Б. В. Місцева публічна влада в Україні: кон­ституційно-правові засади функціонува­н­ня та роз­витку. В., 2016.

О. В. Батанов

Завантажити статтю