МІСЬКЕ́ НАСЕ́ЛЕ­Н­НЯ. Зародже­н­ня та зро­ста­н­ня міського населе­н­ня в Україні від­бувалося протягом тривалого часу. У період грецької колонізації Пів­нічного Причорноморʼя населе­н­ня міст (Ольвія, Тіра, Херсонес) складалося не лише з грецьких колоністів, а й з пред­ставників місцевих племен — скіфів, таврів, сарматів. За часів Київської Русі більшість міст були невеликого роз­міру та з не­значною кількістю населе­н­ня, зокрема, за оцінками істориків, у Києві проживало близько 10 тис. мешканців, серед яких пере­важали дружин­ники, ремісники, торговці, купці та хлібороби. На­прикінці 16 — на початку 17 ст. на українських землях існувало близько 1 тис. поселень зі статусом міста чи містечка, найбільшими з яких були Львів (близько 30 тис. мешканців), Київ (15 тис.) і Ка­мʼянець-Подільський (нині Хмельницька обл.; понад 10 тис.). 

За Галицько-Волинської держави міське населе­н­ня Західної України зро­стало за рахунок ім­міграції німців, вірмен, поляків, євреїв; під час польсько-литовського правлі­н­ня — італійців; населе­н­ня Центральної та Східної України залишалося здебільшого українським. За соціальною структурою міське населе­н­ня більших міст поділялося на 3 групи: міські багатії, середнє міщанство (див. Міщани) та незаможне населе­н­ня; окрему групу становили селяни приміських сіл, залежні від шляхти, челядь та залежні ремісники в садибах і міських господарствах шляхти й духовенства. Населе­н­ня менших міст було більш однорідним, до його складу входили пере­важно торговці та ремісники. Значний від­соток серед міського населе­н­ня складали пред­ставники духовенства. 

У 2-й пол. 17 ст. міста Західної України та Прав­обереж­жя пере­бували у стані занепаду, повʼязаного зі зміною торговельних шляхів, вій­нами, політикою польської шляхти, від­повід­но зменшилося й міське населе­н­ня (зокрема у Львові — з 30-ти до 20-ти тис. мешканців). Найбільшими містами Геть­манщини в 17–18 ст. ста­ли Київ (2450 дворів), Ніжин (нині Чернігівська обл.; 1623 двори), Глухів (нині Сумська обл.; 1085 дворів), Стародуб (нині Брянська обл., РФ; 863 двори); проживали пере­важно українці. У цей час, окрім міщанства, до міського населе­н­ня входило козацтво та козацька старшина, більшість населе­н­ня за­ймалася торгівлею. У Києві та містах Лів­обереж­жя мешкало чимало російських військових. 

На­прикінці 17 ст. роз­почався стрімкий роз­виток міст Слобожанщини, вже в 1773 головні полкові міста стали Охтирка (нині Сумська обл.; 11 тис.), Харків (10,1 тис.), Суми (9,8 тис.), Острогозьк (нині Воронезька обл., РФ; 9,1 тис.), Ізюм (нині Харківська обл.; 4,6 тис.), серед населе­н­ня яких пере­важали козаки. У 1860-х рр. у центральній і східній частині України було 113 міст, із 12 802 000 мешканців у містах проживало 1 394 000 осіб (10,9 % усього населе­н­ня); у Галичині — 109 міст та містечок з 505 000 мешканцями (17,6 % усього населе­н­ня). 1858 на 850 міст та містечок усіх українських земель близько 62 мало населе­н­ня понад 10 тис. (серед них 18 — понад 20 тис., 5 — понад 50 тис. осіб): Одеса — 114 тис., Київ — 71 тис., Львів — 70 тис., Бердичів (нині Житомирська обл.) — 54 тис., Харків — 50 тис. мешканців. 1860–1914 скасува­н­ня кріпацтва, від­кри­т­тя залізниць та роз­виток промисловості зумовили швидке збільше­н­ня населе­н­ня. 1858 міське населе­н­ня становило 10,9 % усього населе­н­ня, 1897 — 11,6 %, 1910 — 19,3 %. 

Міське населе­н­ня зро­стало за рахунок пере­селенців із сіл та російських земель. Дещо від­різнялася кількість міського населе­н­ня тогочасної Західної України: 1869–1910 міське населе­н­ня Галичини зросло на 55 %, найбільш чисельними містами стали Львів і Чернівці. Від 1924 містами вважають населені пункти з кількістю мешканців понад 10 тис. жителів. 1926 в УСРР було 80 міст, у звʼязку з індустріалізацією їхнє число по­стійно зро­стало. У містах Західної України в 1914 — 1940-х рр. мешкало близько 19 % усього населе­н­ня. 

У часи 2-ї світової війни міське населе­н­ня зменшилося на 60 % порівняно з показниками 1940. Довоєн­ний стан міського населе­н­ня від­новлено на початку 1950-х рр. У 1960–80-х рр. завершилася інтенсивна стадія роз­витку міст, головною ознакою якої була міграція сільського населе­н­ня в міста. Кількість міського населе­н­ня 1960 пере­вищила сільське, 1980 частка міського населе­н­ня становила 63 % загальної кількості населе­н­ня. Від 1990-х рр. у світі виникла помітна тенденція до посиленої концентрації населе­н­ня у містах, що впливає на збільше­н­ня абсолютної чисельності міських жителів у середньому на 57 млн осіб щороку в період 1990–2000 та близько на 77 млн осіб у 2000–15. У 1990 43 % (2,3 млрд осіб) населе­н­ня світу мешкало в містах, а 2016 цей показник виріс до 54,5 % (понад 4 млрд осіб). На думку деяких дослідників, до 2030 кількість міського населе­н­ня складатиме понад 60 %, при цьому кожна третя людина буде проживати в місті з населе­н­ням понад 500 тис. осіб. Кількість міського населе­н­ня зро­стає нерівномірно в різних регіонах світу. Основною причиною в таких міграційних процесах є роз­біжність між сільським і міським способами, умовами та якістю життя (більша різниця зумовлює під­вище­н­ня від­соткових показників середньорічних темпів змін міського населе­н­ня). 

Нині найбільш урбанізованим регіоном світу є Пів­нічна Америка, де міське населе­н­ня складає 81,5 %, значна частка міського населе­н­ня знаходиться в Латинській Америці та Карибському басейні (79,5 %), Європі (73,4 %) й Океанії (70,8 %). Станом на 2016 в Азії та Африці частка міського населе­н­ня складає менше 50 % — 47,5 % та 40 % від­повід­но. 2016 у містах з населе­н­ням до 500 тис. жителів мешкало загалом 1985 млрд осіб (26,8 % від усієї кількості населе­н­ня планети), у містах з населе­н­ням 500 тис. — 1 млн осіб проживало загалом 380 млн (5,1 %), у групі від 1 до 5 млн осіб мешкало загалом 861 млн (11,6 %). Найменша кількість зосередилася в групі з населе­н­ням від 5-ти до 10-ти млн осіб — 308 млн (4,2 %). Показовою є група міст з населе­н­ням понад 10 млн осіб, у яких усього проживає 500 млн (6,8 %) та знаходиться 31 мегамісто, здебільшого роз­ташоване в менш роз­винених регіонах світу (напр., Індія та Китай мають 6 і 5 мегаміст від­повід­но). Найбільшим містом у світі вважають Токіо з населе­н­ням понад 38 млн осіб. 

В Україні прийнято зараховувати до міського населе­н­ня мешканців міст та селищ міського типу. За офіційними даними, в Україні станом на 1 січня 2014 до міського населе­н­ня належить 31 336 623 особи. У 460-ти містах і 885-ти смт проживає 68,98 % усього населе­н­ня України. Всупереч загальнодержавному зменшен­ню населе­н­ня України (1991 — 51944,4 тис; 2014 — 45 426,2 тис.) рівень міського населе­н­ня зріс від 67,95 % до близько 69 %. Найбільше міського населе­н­ня у Донецькій (понад 90 %); Харківській (понад 80 %), Дні­пропетровській (понад 83 %), Луганській (понад 86 %) областях. У більшості областей України міське населе­н­ня домінує над сільським, лише в Закарпатській (понад 37 %), Чернівецькій (понад 42 %), Івано-Франківській (понад 43 %), Тернопільській (понад 44 %) та Рівненській (понад 47 %) областях міське населе­н­ня складає менше 50 %. Найбільшим за чисельністю населе­н­ня містом України є Київ (2 868 702 особи), а найменшим — Угнів Львівської обл. (1002 жителі). До міст-міль­йон­ників, окрім Києва, належать Харків (1451 тис. осіб) та Одеса (1017 тис. осіб). Загалом, найбільше міського населе­н­ня в Україні проживає в містах з населе­н­ням понад 100 тис. осіб — 18 103 тис. осіб (57 % усього міського населе­н­ня).