Міщани

Визначення і загальна характеристика

МІЩА́НИ — мешканці українських міст і містечок доби Середньовіч­чя та Нового часу, які із масовим набу­т­тям прав у сфері самоврядува­н­ня виділилися в окремий соціальний стан. У транс­формов. ви­гляді про­існував до 1917. Істор. попередником міщанства як стану було насел. давньорус. міст. На від­міну від «бюргер.» моделі зх.-європ. середньовіч. міст, що перед­бачала наявність приват. власності в городян і засн. на комун. імунітеті міського устрою, міста Київ. Русі залежали від держави (певною мірою від бояр, Церкви), а їхні жителі як соц.-політ. цілісність не мали законодавчо закріплених прав та привілеїв. У 14–15 ст. сформувалися найважливіші станові ознаки М. — насамперед набу­т­тя ними особл. прав і привілеїв, що вирізняли їх від ін. великих соц. груп су­спільства. Каталізатором цього процесу стали локаційні привілеї. У 15–16 ст. окресле­н­ня правового статусу міщанства як стану від­бувалося не лише шляхом практ. реалізації локаційних привілеїв, за­провадже­н­ня маґдебур. права, а й на­да­н­ням центр. владою мешканцям міст, зокрема тим, які мали самоврядува­н­ня на звичаєвому праві, устав. грамот, привілеїв екон. характеру, прийня­т­тя сеймових по­станов. Певні пита­н­ня щодо правового становища М., веде­н­ня ними екон. діяльності, успадкува­н­ня майна, поряд­ку судових спорів із шля­хтою тощо регулював законодав. кодекс Литовського статуту в кількох його редакціях. Правове становище М. приватно­власниц. міст від­повід­ало інтересам насамперед їхніх власників. Не­зважаючи на це, М. реально не змогли досягнути такого ступ. станової інтегрованості, як шляхта. Цим пояснюється те, що М. різних міст мали неоднаковий обсяг прав. Щоб користуватися міським правом, потрібно було набути міського громадянства, яке ставало спадковим. Одна з гол. умов цього — володі­н­ня нерухомістю в місті. У соц. структурі насел. великих і серед. міст вирізнялися 3 осн. групи: міський патриціат — порівняно нечислен­на багата купец.-лихвар. верхівка, заможні магістрат. урядники, які утримували ключ. позиції в міській економіці та самоврядуван­ні; по­спільство — серед., найчислен. прошарок М., які мали міські права (ремісники, крамарі, особи, котрі за­ймалися промислами і с. госп-вом); біднота, плебс — мешканці, яких не вважали громадянами міста, однак вони під­лягали юрисдикції міського самоврядува­н­ня (комірники, халупники, наймити, жебраки та ін., які у деяких містах становили більшість населе­н­ня). Соц. диференціація проявлялася в невеликих містах та в м-ках. Тривалий час найчисельнішим було міщанство на зх.-укр. землях. На Сх. Поділ­лі та Київщині через по­стійні татар. напади існувало порівняно мало міст і містечок. Протягом 1-ї пол. 17 ст. на укр. землях посилився процес виникне­н­ня міських поселень. Крім українців, у містах мешкали вірмени, євреї, поляки, німці, росіяни та пред­ставники ін. етносів. Більшість міст знаходилася в руках приват. власників — магнатів, частина з них належала Церкві, були також під­порядковані королів. владі. Їхні мешканці користувалися привілеями у сферах самоврядува­н­ня, станового суду, торгівлі (деякі міста мали право складу), ремесла і промислів, а також мали право на земел. наділи поза містом (орні землі, городи, сіножаті, пасовища тощо). Ремісники обʼ­єд­нува­лися у цехи. Багато М. з метою вигідного продажу й пере­продажу власної с.-г. продукції та продуктів тварин­ництва за­ймалися с. госп-вом як осн. видом діяльності, особливо у м-ках, що були пере­важно аграр. поселе­н­нями. В укр. містах Великого князівства Литовського пред­ставники патриціату володіли фільварками й користувалися працею залеж. селян, тоді як у Королівстві Польському — це виняткова прерогатива шляхти (сеймовою кон­ституцією 1496 М. заборонено при­дба­н­ня і володі­н­ня земськими маєтностями). М. сплачували податки, виконували різні повин­ності на користь держави, приват. власників, а також Церкви (частину з них примушували до викона­н­ня невеликої панщини). У містах тривала соц. боротьба між патриціатом та міськими низами, М. чинили опір сваволі місц. урядників, а також пред­ставників панівного стану, брали активну участь у козац. пов­ста­н­нях кінця 16 — серед. 20–30-х рр. 17 ст. Від 16 ст. православні М. обʼ­єд­нувалися в церк. братства, організовували брат. школи й друкарні, що вивело їх на пере­д­ній край нац.-реліг. боротьби, а також позитивно вплинуло на роз­виток освіти і культури в Україні. Частина М. брала участь у Нац.-визв. війні під проводом Б. Хмельницького. Укр. міста за­знали величез. спустошень у добу Руїни. Ті з них, які залишилися в ме­жах кордонів Речі Посполитої, як і раніше, не ві­ді­гравали самост. політ. ролі. На догоду інтересам шляхти М. заборонено за­йматися зовн. торгівлею, вони були по­збавлені пред­ставництва у вальному сеймі. Шляхет. права міст мали лише Львів і Камʼя­нець (нині Камʼянець-Подільський Хмельн. обл.). Після 1654 у містах Геть­манщини збереглася чин­ність норм маґдебур. права, причому царський уряд фактично ви­ступав як найвища владна ін­станція, котра ви­значала правовий статус укр. міст. Укр. М. за­знавали екон. збитків від протекціоніст. екон. політики царизму (йдеться, зокрема, про заборону урядом рос. царя Петра І ввозити в Геть­манщину продукцію зх.-європ. мануфактур, а також примус. вивіз укр. товарів за кордон лише через рос. балт. порти), ставали обʼєктом русифікації. Від серед. 17 ст. від­бувалося зро­ста­н­ня міст у Слобід. Україні, а у 18 ст. — на Пд. України, де до кін. столі­т­тя налічувалося бл. 30 міст. Після адм. і судових реформ 1780-х рр. у Лів­обереж. Україні, які знищили залишки укр. автономії, М. під­порядк. заг.-рос. законодавству та новим ін­ститутам міського самоврядува­н­ня (міським думам); аналог. зміни сталися в прав­обереж. містах після при­єд­на­н­ня 1793 Прав­обереж. України до Рос. імперії. У 19 ст. тривав індустріал. роз­виток укр. міст, швидко зро­стало їхнє насел. (на­прикінці столі­т­тя пере­вищувало 1,6 млн осіб), по­глиблювалася соц. диференціація і майнова нерівність у міщан. середовищі, формувалися міська буржуазія та робітники. Згідно з Декретом про скасува­н­ня станів і цивіл. чинів, прийнятим 1917 Всерос. ЦВК, скасовано всі стани, зокрема стан М.

Літ.: Грушевскій А. Города В. Княжества Литовскаго въ ХIV–ХVI вв.: Старина и борьба за старину. К., 1918; J. Ptaśnik. Miasta i mieszczaństwo w dawnej Polsce. Lwόw, 1934; Тихомиров М. Н. Древнерус­ские города. Москва, 1956; Компан О. С. Міста України в другій половині ХVII ст. К., 1963; Ісаєвич Я. Д. Братства та їх роль в роз­витку української культури ХVI–ХVII ст. К., 1966; Пашук А. Суд і судочинство на Лів­обережній Україні ХVII–ХVIII ст. (1648–1782). Л., 1967; S. Gierszewski. Obywatele miast Polski przedrozbiorowej. Warszawa, 1973; Куза А. В. Социально-историческая типология древнерус­ских городов Х–ХIII вв. // Рус­ский город. Москва, 1983; M. Bogucka, H. Samsonowicz. Dzieje miast i miesz­czaństwa w Polsce przedrozbiorowej. War­szawa, 1986; Сас П. М. Фе­одальные города Украины в конце ХV — 60-х годах ХVI в. К., 1989; Толочко П. П. Древнерус­ский фе­одальный город. К., 1989; Заяць А. Урбанізаційний процес на Волині в ХVI — першій половині ХVII столі­т­тя. Л., 2003; Білоус Н. Київ на­прикінці XV — у першій половині XVII столі­т­тя: Міська влада і самоврядува­н­ня. К., 2008; Білоус Н. Тестаменти киян середини ХVI — першої половини ХVII ст. К., 2011.

П. М. Сас

Завантажити статтю