Мобільність соціальна

Визначення і загальна характеристика

МОБІ́ЛЬНІСТЬ СОЦІА́ЛЬНА — пере­міще­н­ня окремих індивідів чи спільнот між різними позиціями в соціальній структурі су­спільства. Протягом життя окремі індивіди, за­звичай, здійснюють пере­міще­н­ня між профес. заня­т­тями, посадами, статусами зайнятості, соц. класами, що су­проводжується збільше­н­ням чи зменше­н­ням їхнього доходу, пре­стижу, рівня освіти, обсягу влад. повноважень. У соціології таку мобільність називають індивід., на від­міну від пере­міщень у системі соц. нерівності окремих спільнот (соц.-профес. груп, соц. верств, класів), яку ви­значають як групову. Якщо люди пере­ходять від одного профес. заня­т­тя до ін., з одного робочого місця, організації чи під­приємства до ін., але при цьому залишаються на при­близно однак. ієрарх. рівні (за доходом, пре­стижем, статусом зайнятості, посадою тощо), це є горизонт. М. с. За­звичай, індивіди намагаються покращити своє становище у су­спільстві, збільшити дохід, прибуток, під­вищити кваліфікацію, рівень освіти, пре­стиж, під­нятися на вищий щабель карʼєр. драбини. Проте не завжди людям вдається рухатися угору щаблями соц. ієрархії, цілком можливий і рух у протилеж. напрямі. У такому випадку йдеться про вертикал. М. с. — ви­східне чи низхідне пере­міще­н­ня індивідів або груп у системі соц. стратифікації су­спільства. Як горизонт., так і вертикал. М. с. може су­проводжуватися геогр. мобільністю (пере­їздом до ін. міста, регіону чи країни). Роз­різняють також мобільність у межах одного поколі­н­ня та між поколі­н­нями. Пере­міще­н­ня людини між різними позиціями в соц. структурі су­спільства протягом індивід. жит­тєвої карʼє­ри називають внутр.-генерац. М. с., при порівнян­ні соц. становища індивіда (статус, класова приналежність, рівень освіти, дохід) із подіб. характеристиками батьків проявляється між­генерац. (між­поколін­нєва, інтергенерац.) М. с. У 20 ст. у багатьох країнах світу, зокрема в Україні, від­булося сут­тєве скороче­н­ня зайнятості фіз. (насамперед некваліфіков.) працею в с. госп-ві й промисловості, натомість значно роз­ширилася сфера обслуговува­н­ня, на­да­н­ня інформ., освіт., фінанс. та ін. послуг, управлін. діяльності тощо. Для кожного нового поколі­н­ня, яке виходить на ринок праці, структура зайнятості, за­звичай, сут­тєво від­різняється від тієї, яку за­стало поколі­н­ня їхніх батьків. За таких змін поколі­н­ня дітей не може по­вторювати заня­т­тя, статусну та класову приналежність батьків, а від­так реалізує структурну М. с. На від­міну від неї, т. зв. обмін­на М. с. зумовлена низкою соц. чин­ни­ків: роз­шире­н­ня можливостей для здобу­т­тя освіти, зокрема вищої, за­провадже­н­ня різноманіт. заходів політики вирівнюва­н­ня можливостей, соц. гарантій і пільг, ін­ституц. засобів роз­ширеного до­ступу до різних соц. позицій вихідцям із нижчих соц. прошарків з метою збільше­н­ня їхніх шансів на досягне­н­ня екон. і соц. успіху. Соц.-статусні характеристики самих індивідів (вік, ґендер, етнічна та реліг. приналежність, місця народже­н­ня й прожива­н­ня та ін.) значно впливають на їхні можливості бути чи не бути соціально мобільними, проте найбільше значе­н­ня мають соц. походже­н­ня людини (заня­т­тя, статус, класова приналежність батьків) та здобута нею освіта. Традиційно засн. соціології М. с. вважають рос.-амер. соціолога та культуролога П. Сорокіна. У моно­графії «Social Mobility» («Соціальна мобільність», Нью-Йорк, 1927) він трактував М. с. як пере­міще­н­ня індивідів і соц. груп всередині своєрід. «багатоповерх. соц. будівель», які мають певне роз­ташува­н­ня поверхів, ліфти, драбини та інші при­строї для пере­міще­н­ня з поверху на поверх. П. Сорокін детально описав види, типи і наслідки М. с., принципи й ка­нали вертикал. циркуляції, різноманітні ін­ституції, що здійснюють соц. від­бір і роз­поділ індивідів; навів числен­ні приклади з історії різних країн та результати тогочас. емпірич. досліджень. Завдяки йому ви­вче­н­ня М. с. утвердилося як спосіб баче­н­ня внутр. будови стратифіков. су­спільств, а також як процес соц. роз­поділу індивідів у соц. структурі су­спільства, зумовлений функціонува­н­ням числен. соц. ін­ститутів. Якісно новий етап ви­вче­н­ня М. с., засн. на за­стосуван­ні склад. статист. методів аналізу ре­презентатив. емпірич. даних, роз­почався в 2-й пол. 20 ст. У центрі його уваги — насамперед між­генерац. М. с., завдяки дослідж. якої можна виявляти та порівнювати шанси на здійсне­н­ня мобільності вихідцями з різних соц. класів і прошарків (зʼясо­ву­вати й оцінювати глибину нерівності можливостей, від­творе­н­ня якої наразі ви­знається соціально не­справедливим). Її вважа­ють індикатором від­критості чи закритості су­спільства. Від­критому су­спільству притаман. високий рівень мобільності завдяки слабкій пере­дачі привілеїв від одного поколі­н­ня до на­ступ., закритому — низький рівень мобільності через збереже­н­ня соц. позицій між поколі­н­нями, коли соц. умови та ін­ституц. устрій су­спільства значно сприятливіші для соц. від­творе­н­ня (ім­мобільності), ніж за­охоче­н­ня та створе­н­ня умов для соц. пере­міщень. Від серед. минулого столі­т­тя соціологи різних країн провели низку між­нар. порівнял. дослідж., мета яких — виявити, на­скільки від­критими є різні країни щодо можливостей здійсне­н­ня М. с.; посилюється чи послаблюється з часом соц. нерівність; вплив соц. походже­н­ня на можливості та соц. приналежність індивіда залишається не­змін­ним чи втрачає значе­н­ня в процесі технол. і соц.-екон. роз­витку су­спільства. Тривалий час існувало припуще­н­ня, що різні країни можуть сут­тєво від­різнятися зразками та рівнями М. с., виходячи з їхніх істор., екон., політ., демогр. та ін. від­мін­ностей. Всупереч очікува­н­ням, від­мін­ності виявилися не­значними як в аспекті між­нац., так і між­час. порівнянь. Зокрема, США не є від­критішими з по­гляду М. с. порівняно з країнами Європи, що мають багатовік. історію та культур. традиції докапіталіст. нерівності. У різних країнах М. с. характеризується не односпрямов. тенденцією до змін, а по­стій. колива­н­нями різного роз­маху від однієї вікової когорти до іншої. Усім країнам, які досягли знач. рівня індустр. роз­витку, притаман­не скороче­н­ня соц. від­творе­н­ня (ім­мобільності) в межах класу с.-г. праці та входже­н­ня вихідців із нього до класу фіз. праці в промисловості, разом з вихідцями з остан­нього від­бувалося й певне зро­ста­н­ня мобільності до класів зайнятості ро­зумовою працею різних рівнів кваліфікації. Проте вихідці з вищих соц. класів продовжували пере­важно від­творювати соц. приналежність батьків, а не пере­міщувалися до класів занять рутин. або фіз. працею. Тому виявлені дослідниками рівні між­генерац. М. с. загалом охарактеризовано як сут­тєво стабільні. Хоча певні зруше­н­ня в окремих країнах фіксувалися, однак вони не були односпрямов. і мали невеликий роз­мах. Лише одна країна — Швеція — у 2-й пол. 20 ст. демонструвала по­ступ. рух до більшої від­критості су­спільства (порівняно слабший звʼязок між соц. походже­н­ням і соц. приналежністю серед пред­ставників насамперед молодших вікових груп), що стало наслідком тривалого урядува­н­ня соціал-демократів. У колишніх соціаліст. країнах, зокрема Польщі й Угорщині, на­уковці не виявили жодних особливостей і від­мін­ностей від вказаних заг. тенденцій М. с., що уможливило висновок про від­сутність «соціалістичного режиму мобільності» як окремого типу, а також спростувало твердже­н­ня про від­критість та більшу рівність можливостей у соціаліст. країнах порівняно з капіталістичними. Так само, як і по­вторе­н­ня соц. приналежності різних поколінь, пере­конливе емпіричне під­твердже­н­ня отримала також теза про вирішал. значе­н­ня здобутої освіти як опосередковувального механізму та одного з гол. чин­ників здійсне­н­ня М. с. Зі становле­н­ням 1991 України як незалеж. держави повʼязане ви­вче­н­ня низки соц. явищ, від­носин і процесів на заг.-сусп. рівні, зокрема між­генерац. мобільність. До поч. 1990-х рр. вітчизн. соціологія (як складова рад.) мала досить обмежені можливості дослідж. М. с., спричинені як від­сутністю необхід. емпірич. даних, так і певними ідеол. рамками тлумаче­н­ня соц.-структур. явищ і процесів. Ві­домості про М. с. в укр. су­спільстві рад. періоду вдалося отримати лише на поч. 20 ст. Вони мають ретро­спектив. характер і конструюються з від­повід­ей людей різного віку про їхню жит­тєву карʼєру та заня­т­тя їхніх батьків. В Україні, як і в ін. країнах, пере­важає «короткоди­станц.» ви­східна М. с.: діти досягають соціально вищих, але пере­важно суміж. з батьків. класових позицій. «Далекоди­станц.» ви­східна М. с., рух знизу (некваліфіков. фіз. праця) до верху соц. ієрархії (висококваліфіков. ро­зумова й управлін. праця), був та залишається кількісно не­значним. Близько третини дітей селян і низькокваліфіков. робітників, за­звичай, від­творюють такі ж заня­т­тя й класову приналежність батьків. Діти селян також частіше стають пром. робітниками різного рівня кваліфікації чи пере­ходять до занять рутин. нефіз. працею (пере­важно жінки), аніж досягають статусів високоосвіч. професіоналів і управлінців. Від серед. 20 ст. здійснити таку далек­осяжну мобільність вихідцям із села вдавалося в межах 7–8 % серед пред­ставників рад. вікових груп, а пред­ставникам пост­рад. поколі­н­ня — ще рідше, хоча структурні зміни в су­спільстві характеризувалися скороче­н­ням зайнятості у сфері фіз. праці в промисловості й с. госп-ві та знач. зро­ста­н­ням зайнятості ро­зумовою працею різного рівня кваліфікації. Для вихідців із високоосвіч. сімей фахівців і управлінців осн. тенденцією залишається соц. від­творе­н­ня — належність до тих самих статус. груп і класів, до яких належали й батьки. Низхідна мобільність серед них порівняно не­значна й також має характер «короткоди­станційної». Звʼязок між класовим походже­н­ням та класовою приналежністю індивідів в укр. су­спільстві в 2-й пол. 20 — поч. 21 ст. сут­тєво не змінився. Єдиного напряму посиле­н­ня чи послабле­н­ня звʼязку між соц. походже­н­ням і соц. приналежністю від групи до групи не зафіксовано. Як і в ін. країнах, М. с. в Україні притаман­ні по­стійні колива­н­ня. Упродовж остан. рад. десятиліть виявлялася тенденція до посиле­н­ня нерівності можливостей, що продовжилася й у період незалежності. Характерне для укр. су­спільства певне послабле­н­ня цієї тенденції в повоєн­ні десятилі­т­тя та її посиле­н­ня на­прикінці рад. періоду, а особливо при пере­ході до ринк. економіки (подібне зафіксов. й у ін. пострад. країнах). Протягом пост­рад. десятиліть в Україні стрімко зро­стали можливості для здобу­т­тя вищої освіти. Проте такі сут­тєві структурні зміни не вплинули на між­генерац. освітню мобільність, вирівнюва­н­ня шансів на здобу­т­тя вищої освіти для дітей різного соц. походже­н­ня. Від структурно роз­ширених умов для здобу­т­тя вищої освіти насамперед виграли вихідці із соціально привіле­йов., більш освічених прошарків населе­н­ня. Нерівність можливостей для здобу­т­тя вищої освіти сут­тєво зросла для дітей порівняно менш освічених батьків. На від­міну від України, у економічно роз­винених демократ. країнах результати ви­вче­н­ня динаміки М. с., нерівності шансів та ймовір. причин можуть слугувати основою для прийня­т­тя політ. рішень і виробле­н­ня конкрет. заходів соц. політики щодо усуне­н­ня пере­шкод та вирівнюва­н­ня можливостей для індивідів.

Літ.: Подвижность структуры. Совре­мен­ные процес­сы социальной мобиль­ности. К., 1999; Сорокин П. А. Социальная мобильность. Москва, 2005; Окса­­мит­на С. Між­генераційна класова і освіт­ня мобільність. К., 2011; Процеси соціальної мобільності в сучасному україн­сь­кому су­спільстві. К., 2014.

С. М. Оксамитна

Завантажити статтю