МОВЧАНЮ́К Григор Па­влович (26. 10. 1942, с. Чеснівка Хмільн. р-ну Вінн. обл. — 12. 05. 2018, Він­ниця) — поет, літературо­знавець, пере­кладач. Брат В. Мовчанюка. Кандидат філологічних наук (2003). Член НСПУ (1985), НСЖУ (1974). Закін. Львівський університет (1970). Учителював. Працював у Вінн. обл. краєзн. музеї, обл. г. «Він­нич­чина» (2001–04); від 2004 — доцент кафедри екон. теорії Вінн. ін­ституту економіки Терноп. екон. університету. Друкувався від 1961. Перші поет. збірки — це пере­важно пейзажна лірика, з характерним почут­тєво під­несеним пере­жива­н­ням краси рідного Поді­л­ля та його людей, написана в класич. вірш. формі з тонкими силовими лініями і свіжими вербал. малюнками. Під час горбачов. «пере­будови» М. кардинально змінив твор. стиль, його вірші й поеми трилогії — кн. поезій «Сяйво» (т. 1, 2006), «Вознесе­н­ня» (т. 2, 2008) та «Смисл» (т. 3, 2011) — набирають ін. змісту і вільної форми, на­ближеної до ритмізов. прози (антич. гекзаметру, поет. ритму В. Віт­мена, В.-Б. Єйтса, С.-Ж. Пер­са). Його поезія глибоко проникає в художню майстерню тисячоліть і від­роджує теор. основи та практику праєгипет. і вавилон. майстрів, давньогрец., праіндій. і мусульман. мислителів, середньовіч. патристів. У перед­мовах до цих поет. книг автор окреслює своє ро­зумі­н­ня поезії як будівничої вищих істин буття, а її функціональність — як особливу духовну практику, що по­єд­нує в собі молитовне пере­жива­н­ня, інтуїтивне осягне­н­ня, інтелектуал. запити-роз­думи щодо перс­пек­тив і тенденцій сучас. цивілізації. Поет виявляє глибоку пере­йнятість соц.-морал. про­блемами культур. і нац.-держ. становле­н­ня України. У кн. «Вознесе­н­ня» цьому присвячує великий, поліфоніч. звуча­н­ня роз­діл «За святу Україну», що охоплює чи не кожну памʼятну (пере­могами, поразками, трагедіями) подію укр. історії. Тяжі­н­ня до поет. екс­перименту засвідчують поеми з характерним для них афорист. насиче­н­ням змісту і від­чут. новизною словотвору. Поет. текс­ти М. включають в себе також метатеор. роз­гляди автор. фігурал. вираже­н­ня. Художнє оформле­н­ня своїх книг здійснював сам, в основі його малюнків — рух силової лінії та композиц. гармонія зображе­н­ня, абстрактно фрагментар. етюд. Наукові дослідже­н­ня у галузі україністики, словʼяно­­знав­ства, філософії, історіо­графії, ми­стецтво­знавства, історії економіки. Пере­важно це ви­вче­н­ня укр.-чес. та укр.-лужиц.-серб. літ. і культур. звʼязків. Пріоритетом для вченого була творчість чес. письмен­ника Й.-В. Фріча, автора ху­дож. та публіцист. творів, присвячених Україні (дис. «Україніка Йозефа Вацлава Фріча: аспекти і провід­ні тенденції», 2003; моно­графія «Трагедія “Іван Ма­зепа” Й. В. Фріча», не опубл.). Низку статей і рец., що висвітлюють літ. і культурну про­блематику лужиц. сербів, на­друк. у вид. «Prašenja sorabistiki» («Пита­н­ня сорабістики»). До ювілею чес. і словац. україніста видав есей «Столітній Микола Невр­лий» (В., 2017), що здобув схфа­льні рец. у Словач­чині. Від­гук М. на автобіогр. працю ві­домого вченого пере­ріс у книжк. вид. «Іменем факту. Прочита­н­ня: за книгою Івана Дзюби “Не окремо взяте життя”» (В., 2015). Як пере­кладач інтер­претував творчість словʼян. і нім. авторів минулого і сучасності. Окремими вид. пере­клав, упорядкував і художньо оформив твори Б. Будара «Ріка часу» (2009), Б. Дирліха «Парабола» (2010), М. Берберова «Еліпс» (2011; усі — Він­ниця). Інтер­претував окремі твори Я. Цішинсь­кого, М. Косика, Ю. Коха, К. Лоренца, Т. Навки, Р. Домашчиної, М. Цушчиної, Я. Сайферта, Я. Головбека, Е. Петішки, Я. Івашкевича, Т. Ружевича.