Могильники епохи Київської Русі

МОГИ́ЛЬНИКИ ЕПО́ХИ КИ́ЇВСЬКОЇ РУСІ́ – одна з основних категорій археологічних пам’яток. М. е. К. Р. поділяють на 2 групи: курганні та ґрунтові (або безкурганні). Перші з’явилися раніше (див. Курган) — у 2-й пол. 1 тис. (окрім Пруто-Дністров. регіону), другі — переважно під впливом християнства впродовж перших століть 2 тис. Відомі також кенотафи — мемор. комплекси на честь загиблих далеко від домівки. Дослідж. М. е. К. Р., започатк. понад 100 р. тому, дали змогу зібрати значну інформ. базу про них. Поховал. обряд давньорус. насел., сформов. під впливом різних соц., етніч., реліг. чинників, у своєму розвитку пройшов кілька етапів: кремація на стороні та на місці поховання, інгумація на рівні давньої поверхні та в підкурган. ямі, трупопокладення в ґрунт. могилі. Розташування курганів невеликих розмірів безсистемне, ґрунт. захоронення здебільшого розміщені рядами. Для раннього етапу (9–11 ст.) характерна наявність різноманіт. супровід. інвентаря, згодом під впливом нової релігії (християнства) ця традиція поступово зникла.

Літ.: Моця А. П. Погребальные памятки южнорусских земель ІХ–ХІІІ вв. К., 1990.

О. П. Моця