Могильники неолітичні

Визначення і загальна характеристика

МОГИ́ЛЬНИКИ НЕОЛІТИ́ЧНІ  — одна з категорій археологічних пам’яток. В Україні відомо бл. 30-ти М. н. переважно в Дніпров. Надпоріжжі — Чаплинський могильник, Микіл., Лисогір., Вовніз., Ясиноват. та ін.; поодинокі відомі в Надазов’ї — Маріупольський могильник, степ. Криму — Долинків., лісостеп. Подні­пров’ї — Деріїв. (див. Деріївське поселення). Першими виявлені могильники Собачка та Ігрень (див. Ігренські стоянки), досліджені А. Добро­вольським, який працював у складі Дніпрогесівської (Дніпробудівської) археологічної експедиції 1927–32, та Маріуп., розкопаний М. Макаренком на буд. майданчику заводу «Азовсталь» у 1930. Більшість виявлені в 1950–80-х рр. на терасах Дніпра, розмитих водами Дніпров. і Кахов. водосховищ. Їх вивчали О. Бодянський, Д. Телегін, А. Столяр. Зазвичай, М. н. нарах. кілька десятків поховань, найбільше — у Маріуп. (127), Микіл. (137) і Деріїв. (173) могильниках. Датовані у межах 6 — поч. 5 тис. до н. е. Небіжчиків ховали горілиць, руки вздовж тіла, ноги прямі. В одному могильнику одночасні поховання розміщували в однаковому напрямку. З часом поховал. обряд змінювався. Спочатку в одну яму клали 1-го чи 2-х, рідше — до 10-ти небіжчиків. Такі ями утворювали один або кілька рядів, що згодом трансформувалися в суціл. траншеї. Ще пізніше їх замінили колективні усипальниці у великих підпрямокут. ямах, що іноді містять рештки кількох десятків небіжчиків. Пізніші поховання руйнували попередні, відомі випадки перепоховання черепів та окремих частин тіл. Небіжчиків посипали вохрою, у поховал. обряді використовували вогонь. У ранніх одиноч. похованнях знайдено підвіски із зубів оленя та риб, їх нашивали на одяг та головні убори; крем’я­ні вироби; зрідка — кільц. намистини із мушель. У пізніших колектив. усипальницях виявлено кільц. намистини, зокрема із каменя та кістки; орнаментов. пластини з ікол кабана (ймовірно — прототип захисного обладунку); зброю: стріли, списи, дротики, сокири. У засипці ям зустрічаються фрагменти кераміки, цілі посудини — на ритуал. площадках, облашт. на поверхні в ме­жах пізніх М. н. Проломи на чере­пах та вістря стріл серед кісток свідчать про насильниц. смерть деяких небіжчиків. Наявність серед знахідок Микіл. могильника поодиноких престиж. речей — посуду з Подунав’я та Карпат, перших мідних прикрас та символів влади (кам’яних булав) свідчить про поч. соц. розшарування. Могильники Надазов’я пов’язу­­ють з нижньодон. культурою, степ. Подніпров’я — з азово-дніпровською культурою маріупольської культурно-історичної області, названої на честь Маріуп. могильника. Під його впливом М. н. з’яви­лися на Пд. Серед. Подніпров’я в ареалі києво-черкаської культури дніпро-донецької культурно-історичної спільності. На матеріалах М. н. Надпоріжжя І. Гохман виокремив надпоріз.-приазов. варіант протоєвроп. антропол. типу, що відповідає вовніз. типу В. Бунака. Вважають, що його носії — високі, з масив. кістками та широким сплощеним обличчям — нащадки автохтон. насел. прильодовик. Європи.

Завантажити статтю