Можливість і дійсність

Визначення і загальна характеристика

МОЖЛИ́ВІСТЬ І ДІ́ЙСНІСТЬ  — основні поняття метафізики, що характеризують буття як актуальне існування, а також процес і перспективи змін його форм. Розрізнення понять «М.» і «Д.» уперше увів у філософію давньогрец. мислитель Аристотель у формі протиставлення dunamis (здатність) — energeia (акт) як відповідь на аргумент елей. філос. школи (Парменід, Зенон) стосовно незбагненності змін у природ. світі (процес виникнення, зникнення або руху). Відтак речі, що знаходяться в процесі виникнення (напр., дім, що будують), приписують спосіб існування, про­міжний між буттям і небуттям, — існування в М., існування в Д. — речі, що є результатом процесу виникнення (побудов. будинок). За Аристотелем, існування поділяють на існування (І) в Д., що несумісне з існуванням в М., і притаманне матем. та віч­ним сутностям, а також аристотелевому непоруш. першодвигуну Всесвіту; (ІІ) існування в Д., що сумісне з існуванням у М. (притаманне природ. або штуч. речам, що здатні існувати, хоча не існують, або здатні не існувати, хоча існують); (ІІІ) існування в М., що несумісне з існуванням у Д., притаманне таким сутностям, як порожнеча або нескінченність. В аристотелізмі 2 засади природ. світу — матерію та форму — розглядають відповідно як уособлення М. і Д., де сфері (І) відповідає сфера форм, відокремлених від матерії, сфері (ІІ) — сфера форм, реалізов. у матерії, сфері (ІІІ) — сфера матерії поза формами. Розрізнення М. і Д. також представлено в логіч. системі Аристотеля (силогістиці) завдяки розмежуванню модал. понять необхідності та М., де сфері (І) відповідає поняття «необхідність», сфері (ІІ) — поняття «М.», що здатна реалізуватися, сфері (ІІІ) — поняття «М.», що не здатна реалізуватися. У Середньовіччі розроблена Фомою Аквінським теорія реал. дистинкції між сутністю (es­­sentia) та існуванням (existentia), що складала основу аристотелів.-томіст. розуміння Бога як Непоруш. Двигуна, пов’язує М. із сутністю, а Д. — з існуванням. У новочас. філософії аристотелеве розуміння понять «М.» і «Д.», згідно з яким необхідність є деяким аспектом Д., залишає місце для модал. розрізнення М. — Д. — необхідність, коли Д. розуміють як певний аспект існування поряд із М. та необхідністю. Для нім. філософа І. Канта М. — визначення уявлення про річ у певний час, Д. — існування речі протягом визначеного часу, необхідність — існування речі в будь-який час. Кантів. визначення інтерпретує поняття «М.» — «Д.» — «необхідність» у термінах часу. Альтернативне їх тлумачення представлене в філос. системі нім. мислителя Ґ. Ляйбніца, одним із центр. понять якої є «можливий світ/випадок». Відтак, М. — риса, притаманна всьому тому, що може статися (quicquid po­test fieri), або тому, що є істинним у деяких випадках (quod verum est quodam casu); необхідність — риса, притаманна всьому тому, що не може не статися (quicquid non potest non fieri), або тому, що є істинним в усіх випадках (quod verum est omni casu). Д. — риса, притаманна світу, якому ми належимо, «найкращому зі світів» або тому, що є істинним у цьому випадку. У 20 ст. ляйбніцева ідея «можливого світу» розвинута в працях Р. Карнапа, С.-А. Кріпке, Я. Гінтики (усі — США) та логічно визначена в термінах семантики можливих світів, що складає основу аналізу понять «М.» і «Д.» у сучас. аналіт. філософії. Згідно концепції «модал. реалізму» Д. Л’юїса (США), фіз. всесвіт, якому ми належимо, тобто дійс. світ, є одним із множини можливих світів, що є конкрет. сутностями, що існують у тому самому сенсі, як і дійс. світ, не пов’язані з остан. просторово-часовими або каузал. відношеннями. Відтак, кожний можливий світ уособлює реал. М. (на відміну від суто логіч. або формал. М.) альтернативи дійс. світу. Це позиція посибілізму, що стверджує: Д. уособлена дійс. світом, є деяким різновидом М., уособленої множиною можливих світів, та визнає реал. існування, поряд із дійс. об’єктами, чисто можливих об’єктів (possibilia), що не реалізовані Д. На поч. 20 ст. теорію таких об’єктів розробляв австр. філософ А. Мейнонґ. На противагу посибілізму, актуалізм стверджує, що М. є деяким різновидом Д., коли кожна реал. М. (на противагу логіч. або формал. М.) реалізується. Згідно з концепцією актуалізму Р. Адамса (США), «можливі світи» Д. Л’юїса як уособлення реал. М., реалізуються в дійс. світі як абстрактні сутності, описи або оповіді того, яким міг би бути наш дійс. світ. Відповідно актуалізм заперечує реальність possibilia, розглядаючи можливі об’єкти як абстракт­ні сутності, існування яких визначається властивостями об’єк­тів, що дійсно існують. Аристотелева ідея стосовно того, що суттєві часові зміни об’єктів є реалізаціями попередньо присут. М. або здатностей, знаходять свій розвиток у сучас. філософії фізики та біології. «Модал. реалізм» Д. Л’юїса знаходить свою відповідність у т. зв. багатосвіт. інтерпретації квантової механіки.

Завантажити статтю