Морозов Юрій Іванович
Визначення і загальна характеристика
МОРО́ЗОВ Юрій Іванович (30. 03. 1835, містечко Сокілка Кобеляц. пов. Полтав. губ., нині с. Правобережна Сокілка Кобеляц. р-ну Полтав. обл. — 30. 04. 1900, Харків) — фізик, метеоролог. Після закін. Катеринослав. гімназії (нині Дніпро) навч. у Харків. університеті (1853–58), де відтоді з перервою до 1900 й працював: від 1870 — екстраординар. (від 1889 — засл.) проф., 1864–67 — завідувач кафедри фізики, від 1867 — завідувач кафедри фіз. географії. 1860–62 стажувався у Берліні, Гайдельберзі, Фрайбурзі (обидва — Німеччина), Базелі (Швейцарія) та Парижі. 1863 захистив магістер. дис. «О солнечном спектре и спектральных наблюдениях», 1869 — доктор. дис. «Материалы для объяснения образования градин» (обидві видано у друкарні Харків. університету — відповідно 1864 і 1868). Від 1893 — голова Харків. товариства дослідників природи. Наук. інтереси стосувалися заг. і матем. фізики, метеорології, фіз. географії, магнетизму, електромагнетизму, електродинаміки, статики, динаміки атмосфери, геофізики. Вивчав фіз. явища, що відбувалися на поверхні та всередині Землі, а також в її атмосфері. Разом із Г. Кірхгофом був одним з перших дослідників спектра Сонця. Його дослідж. у галузі частот. багатораз. телеграфування знач. мірою сприяли винайденню телефону. 1869 він розробив апаратуру частот. згущення ліній зв’язку, при якій декілька повідомлень передавалися однією лінією сигналами змін. струму різноманіт. частоти. Займався також краєзн. і археол. дослідженнями. Зібрав значну колекцію давньорус. старовини. Автор низки праць, зокрема «Гидрофизическій очеркъ Севернаго Донца» («Труды Общества естествоиспытателей при Харьковскомъ университете», 1874), «Предсказанія и исслѣдованіе бурь в Россіи» («Труды Общества испытателей природы», 1877), «О городищахъ Харьковской губерніи» («Записки Харьковскаго университета», 1901).
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
