Московський вік та ярус

Визначення і загальна характеристика

МОСКО́ВСЬКИЙ ВІК ТА Я́РУС — вік камʼяновугільної епохи та від­клади, що утворилися в той час (див. Камʼяновугільний період і камʼяновугільна система). Моск. ярус (М. я.) є другим знизу ярусом пенсильван. під­системи камʼяновугіл. системи Між­нар. стратигр. шкали (МСШ) або серед. карбону Заг. (Сх.-європ.) стратигр. шкали. М. я. під­стилається башкир., а пере­кривається касимов. ярусами МСШ. Абсолют. вік Моск. від­кладів оцінюють в інтервалі 311,7–306,5 (за ін. даними — 308,5) млн р. М. я. встановив 1890 С. Нікітін у Під­московʼї як серед. від­діл ка­мʼяновугіл. системи. Стратотип — числен­ні від­слоне­н­ня та виробки у Моск. синеклізі, де гірські породи пред­ставлені вапняками з прошарками доломітів та строкатих мергелів і глин. Віковими аналогами М. я. у Зх. Європі вважали від­клади вестфал. ярусу (пере­важно континент. генезису), який 1893 встановив франц. геолог А.-О. де Лап­паран. За даними викоп. фауни брахіопод і коралів, у складі М. я. у стратотип. місцевості на поч. 20 ст. виділили 4 під­ʼ­яруси, або горизонти: верейський, каширський, подольський і мʼячковський. Протягом знач. часу (гол. чином у післявоєн. період) маркерами меж М. я. слугували за­пропоновані рад. ученими різні таксони форамініфер (пере­важно з родини фузулінід). Згодом форамініфер. маркери меж М. я. були уточнені та доповнені даними конодонт. зональності. Згідно з ос­тан. роз­робками, маркерами нижньої межі М. я. (або верей. горизонту) є Declinognathodus done­tzianus (конодонти) та Aljutovella aljutovica (форамініфери), тоді як верх­ню межу ярусу (або покрівлю мʼячков. горизонту) ви­значають поява Idiognathodus sa­gittalis та Protriticites pseudo­mon­tiparus.

На території України від­клади М. я. роз­по­всюджені пере­важно у Складчастому Донбасі (товщиною до 3000 м) та Дні­пров.-Донец. западині (ДДЗ, потуж. 320–1200 м). У літолог. від­ношен­ні М. я. пред­ставлений тут пере­шарува­н­ням аргілітів, алевролітів і пісковиків з чисел. прошарками вугі­л­ля та вапняків. Обидві структури в тектоніч. від­ношен­ні разом складають Доно-Дні­пров. прогин (або авлакоген). Перші спроби стратигр. поділу від­кладів серед. карбону Донбасу повʼязані з працями Л. Лутугіна, П. Степанова та М. Лебедєва. На­прикінці 1920-х рр. прошарки вапняків і вугі­л­ля тут закартували та проіндексували, а у складі серед. карбону встановили 7 світ і 2 яруси. Згодом А. Ротай у серед. карбоні Донбасу нижче аналогів М. я. виділив донец. (нині башкир.) ярус. Гол. біо­стратигр. дослідж. М. я. Донбасу проведені протягом 1930–60-х рр. такими вченими, як Б. Чернишов, М. Залеський, Ф. Путря, Л. Лібрович, П. Шульга, А. Ротай, В. Фомічов, Д. Айзенверг, Н. Бражнікова, П. Потієвська, Г. Киреєва, М. Манукалова, К. Новик, О. Фісуненко, О. Щоголєв та ін. 1963 створ. першу узагальнену стратигр. схему карбону Донбасу, в якій у М. я. в межах між вапняками К₃ і N₂ було виділено 5 комплекс. біо­стратигр. зон, що покладені в основу сучас. регіон. горизонтів Доно-Дні­пров. прогину. Їх зі­ставили з горизонтами стратотипу М. я. та з під­роз­ділами МСШ. У післявоєн­ні роки фахівці Ін­ституту геол. наук АН УРСР (Київ), Укр. н.-д. геол.-розв. ін­ституту (Львів), трестів «Полтаванафтагазгеологія» та «Чернігівнафтагазгеологія» ви­вчали страти­графію від­кладів серед. карбону, роз­критих числен. свердловинами завдяки інтенсив. бурін­ню на газ і нафту в Дні­пров.-Донец. западині. За керновими матеріалами були дослідж. найважливіші групи викоп. фауни та спорово-пилкові комплекси М. я. западини. Циклічна будова роз­різу М. я. западини аналогічна з роз­різами Складчастого Донбасу дала можливість роз­робити власну стратигр. схему послідовності мікрофауністич. горизонтів і скорелювати її з під­роз­ділами МСШ, горизонтами Доно-Дні­пров. прогину та Під­москов. улоговини. За остан­ні 30 р. значно збагачено біо­стратигр. характеристику М. я. Донбасу за гоніатитами (Т. Астахова, А. Попов), конодонтами (О. Ліпнягов, З. Косенко, Р. Козицька, Т. Немировська), брахіоподами (Д. Айзенверг, В. Полетаєв), коралами (Н. Василюк, В. Огар) та ін. Ці дані до­зволили значно вагоміше об­ґрунтувати та деталізувати стратигр. схему карбону Доно-Дні­пров. прогину, зокрема й М. я. У цій схемі М. я. складається з 4-х регіон. горизонтів (знизу вгору) — камʼянсь­кого, марʼївського, сабівського та санжарівського. Нижні два (у складі лозов. регіо­ярусу) корелюються з верей. і кашир., верх­ні два (у складі ломовац. регіо­ярусу) — з подол. і мʼячков. горизонтами Під­москов. улоговини, а також зі­ставлені з від­повід. горизонтами Уралу, Зх. Європи (верхи Вестфалу та низи Стефану) і Пн. Америки (Атока та Демоїнс). Нижньою межею вважають пі­дошву вапняка К₃ з маркерами Declinognathodus done­tzia­nus, D. marginodosus (конодонти); Choristites priscus, Ch. rarus (брахіоподи); Wiedeyoceras cla­rum, Maximites angustus (гоніатити); Megaphyton mirabіle (флора). За верх­ню межу М. я. в Донбасі (тобто покрівлю санжарів. горизонту) остан. часом пропонують прийняти пі­дошву вапняка N₅, що збігається з пі­дошвою конодонт. зони Idiognathodus saggitalis та появою форамініфер зони фузулінід Montiparus.

У від­кладах серед. карбону Донбасу зафіксовано понад 200 вугіл. пластів, причому най­продуктивніші приурочені до рівня світ C₂³(Н)-C₂⁷(М) (особливо C₂⁶L). За петрогр. ознаками вугі­л­ля серед. карбону одноманітне та складене пере­важно клареновими та дюрено-клареновими від­мінами з різким пере­важа­н­ням геліфіков. речовини. Трапляються всі типи вугі­л­ля від пере­хід. бурих до антрацитів. Окрім вугі­л­ля, від­клади серед. карбону Донбасу містять поклади рудних корис. копалин гідротермал. генезису (Микитівське родовище ртуті). Ві­домі прояви поліметаліч. покладів у Нагол. кряжі (арсенопірит, халькопірит, срібло, золото). Крім того, числен­ні поклади вапняків і доломітів роз­робляють як флюсову, цементну сировину та вогнетривкі матеріали, а поклади пісковиків упродовж віків люди використовують як буд. матеріал. У межах Дні­пров.-Донец. западини пром. поклади вугі­л­ля серед. карбону зна­йдені на глибинах понад 1800 м. Придатні до видобутку глибини зафіксовані у склепі­н­нях брахіантиклінал. структур (напр., Павло­град. і Новомосков. площі). Середньокарбон. від­клади, зокрема й М. я., також містять поклади нафти і газу — пере­важно у склепі­н­нях антиклінал. структур і побл. роз­рив. порушень у товщах пісковиків та аргілітів з високими колектор. властивостями.

Літ.: Страти­графія УРСР. Т. 5. Карбон. К., 1969; Страти­графический словарь УССР. К., 1985; Средний карбон Московской синеклизи (южная часть). Т. 1. Страти­графия. Москва, 2001; Зональная страти­графия фанерозоя Рос­сии. С.-Пе­тербург, 2006; Стратотипи регіональних страти­графічних під­роз­ділів карбону і нижньої пермі Доно-Дні­провського прогину. К., 2011.

О. Ю. Котляр

Завантажити статтю