Мощі

Визначення і загальна характеристика

МО́ЩІ — муміфіковані рештки людини, наявність яких є однією зі необхідних умов (поряд із здійсне­н­ням чудес) проголоше­н­ня її святості. М. можуть бути кістяк, окремі кістки, будь-які залишки тіл, зокрема й попіл. Вони є предметом вшанува­н­ня чи реліг. поклоні­н­ня і викори­ста­н­ня у культі катол., православ., греко-катол., коптських та деяких ін. Церков. М. часто виконують функції фетишів (див. Фетишизм) — у де­яких Церквах їх наділяють здатністю зціле­н­ня від хвороб, захисту від раптової чи насильниц. смерті тощо. Звідси й практика носі­н­ня часток мощів у натіл. хрестиках-мощовиках чи руківʼї холодної зброї, «омива­н­ня мощей» і зціле­н­ня цією водою віруючих та ін. Згідно з ріше­н­ням християн. 7-го Вселен. Собору (787) М. є носіями благодаті, їх необхідно вшановувати і використовувати для освяче­н­ня храму та здійсне­н­ня літургії, а кліриків, які від­мовляються ви­знавати святість М., наказано по­збавляти сану чи навіть від­лучати від Церкви. Тому у всіх Церквах, де вшановують М., наявність часток святих — необхідна умова культової діяльності: здійсне­н­ня чину освяче­н­ня храмів, на­да­н­ня до­зволу (антимінсів) на здійсне­н­ня богослужі­н­ня тощо. У церк.-сло­вʼян. богослужб. текс­тах (напр., чині від­співува­н­ня) поня­т­тям «М.» можуть бути по­значені й останки будь-якої людини. У різних православ. Церквах історично існували різні під­ходи до вшанува­н­ня М.: від ви­значе­н­ня умовою необхідності для проголоше­н­ня святості повної нетлін­ності тіла (моск. традиція до 19 ст.) до спри­йня­т­тя нетлін­ності як прояву грішності чи отрима­н­ня церк. покарань небіжчиком — для унормува­н­ня ситуації пропонували читати спец. молитви, щоб тіло «пере­творилося у прах» (грец. тра­диція, де М. спри­ймають виключно як кістяк). Деякі Церкви мають свята на честь «від­найде­н­ня» чи пере­несе­н­ня М. шанованих святих (Миколая, Марка, Спиридона та ін.), що символізує пошире­н­ня святості, під­носить авторитет і матеріал. доходи регіону (завдяки паломникам), у якому зберігаються М. Проте намага­н­ня отримати М. ві­домих святих інколи призводило до фальсифікацій чи видава­н­ня одних М. за інші. В Україні зберігаються М. всесвітньо ві­домих св. Валентина (на його честь святкують День св. Валентина) та Варвари, більш ві­домої на Заході як св. Бар­бара. М. тримають, за­звичай, у спец. хранительницях, різних за формою, оздобле­н­ням, роз­міром, матеріалами виготовле­н­ня. Найбільш ві­домі серед них — рака, мощевики, релікварії, міні-ковчеги. Вшанува­н­ня муміфіков. реш­ток людини чи під­готовлених за від­повід. правилами мумій ві­доме не лише у християнстві, зокрема такі обряди існують і в буд­дизмі (поклоні­н­ня природ. чином муміфіков. буд­дам, бодхісатвам чи ламам). У давньоєгипет. вірува­н­нях правильно збережені М. є умовою майбут. воскресі­н­ня.

О. Н. Саган

Завантажити статтю