Мороз Мирослав Олександрович

МОРО́З Мирослав Олександрович (17. 01. 1923, с. Збоїська, нині у складі Львова — 04. 02. 2006, Львів) — бібліо­граф, літературо­­знавець, етнолог. Кандидат філологічних наук (1963). Дійсний член НТШ (1992). Премії ім. І. Франка АНУ (1993) та ім. М. Ценка Гарвард. університету (США, 1991). Навч. у Львові: торг. школі (1936–39), пед. ін­ституті (1940; не закін. через часті арешти укр. сві­домої молоді). У роки 2-ї світової вій­ни — учитель у с. Грибовичі побл. Львова (1941–42); слухач т. зв. фахових курсів на хім. факультеті Львів. політех. ін­ституту (1942–44; від­тоді — кваліфіков. фото­граф), водночас — голова товариства «Просвіта» в Збоїськах, під­піл. робота в осередках ОУН; від серпня 1944 — на фронті у складі рад. армії (до важкого поране­н­ня на тер. Польщі). 1945–50 студіював на філол. факультеті Львів. університету (закін. 1956), де перед захистом диплом. роботи був заарешт. За звинуваче­н­ням у т. зв. укр. бурж. націоналізмі засудж. до 25-ти р. увʼязне­н­ня, після 5-ти р. концтаборів (Караґанда, Воркута) звільнений у звʼяз­ку з «від­лигою» після смерті Й. Сталіна. Реабіліт. 1965. Від 1955 жив у Львові. Працював робітником на складі насі­н­ня, бібліо­графом Ін­ституту сусп. наук (від 1957) та Львів. наук. б-ки (від 1959) АН УРСР, звідки на поч. 1973 звільнений за згадку в бібліогр. покажчику «Леся Українка» (К., 1972) кількох заборон. режимом імен. Від­тоді — на складі в Книготорзі, столяр на залізниці, службовець Центру наук.-тех. інформації та пропаганди. За сприя­н­ня учених Є. Кирилюка і Є. Шабліовського влаштувався на роботу в МЕХП АН УРСР (Львів, 1977–88), тут — спів­­автор моно­графій «Поліс­ся», «Сімʼя», укладач бібліогр. покажчика «Сучасна радянська обрядовість» (О., 1985). Учасник українозн. конф. в Іл­лінойсі (США, 1991). У 1993–2002 — у Львів. від­діл. Ін­ституту літ-ри НАНУ: від 1994 — завідувач від­ділу франко­знавства. Ви­вчав спадщину Каменяра, збирав бібліогр. матеріали про його життя і творчість, друкував франкозн. темат. бібліо­графії, автор. стат­ті. Від 1957 до остан. днів життя працював над «Літописом життя і творчості Івана Франка» (ви­дано посмертно у 3-х т. насамперед зуси­л­лями дочки Д. Мороз-Гонтаревої). Атрибував чимало творів І. Франка: лише в колект. зб. «Пита­н­ня текс­тології: Іван Франко» (К., 1983) на­звав 355 неві­домих, під­писаних псевд., крипт. чи без під­пису, статей, рец., кореспонденцій І. Франка в польс. г. «Kurjer Lwowski». Упорядник і спів­­автор путівника «Шляхами Івана Франка на Україні» (Л., 1982), упорядник антології «Іван Франко. “Вічний революціонер”: Мовами народів світу», що з доповне­н­нями витримала 3 вид. (Л., 1970; 1975; 1986). Багато твор. уваги приділяв ще двом класикам укр. літ-ри — І. Котляревському (бібліо­графія, семінарій, стат­ті) та Лесі Українці (бібліо­графія, літопис, окремі публікації). У різний час М. уклав чимало бібліогр. покажчиків, зокрема «Михайло Коцюбинський» (К., 1964; Чг., 1989), «Павло Грабовський» (К., 1964), «Іван Франко» (К., 1966; 1987), «Іван Котляревський» (К., 1969), «Данте Алігієрі в Українській РСР» (Л., 1970), «Іван Франко мовами народів СРСР» (Л., 1972), «Леся Українка» (К., 1972, спів­­авт.), «Володимир Гнатюк» (Л., 1992, спів­­авт.), «Філарет Колес­са» (Л., 1992), «Зарубіжне франко­знавство» (Л., 1997). Низку покажчиків М., що стосуються письмен­ників, уміщено у вид. їхніх творів: «Ви­брані праці з історії літератури» В. Щурата (1963), «Твори» І. Нечуя-Левицького (в 3-х т., т. 3, 1988), М. Старицького (в 6-ти т., т. 6, 1990) та З. Тулуб (у 3-х т., т. 3, 1992; усі — Київ), «Княжа слава» А. Лотоцького (Л., 1991). У подібних вид. чи наук. періодиці — покажчики М. «Давньо­грецькі письмен­ники в українських пере­кладах і критиці» (зб. «Іноземна філологія», вип. 20, Л., 1970), «Твори Джека Лондона в українських пере­кладах» («Твори» Дж. Лондона в 12-ти т., т. 12, К., 1972), «Шек­спір в Українській РСР» («Твори» В. Шек­спіра в 6-ти т., т. 6, К., 1986), «Етно­графічна діяльність Раймунда Кайндля» («Записки НТШ», Л., 1992, т. 223). Склав М. і бібліо­графії праць своїх учителів — М. Возняка (у зб. «Іван Франко: Стат­ті і матеріали», вип. 7, 1960; «Українське літературо­­знавство», вип. 4, 1968) та Є. Пе­ленського (у зб. НТШ «Євген-Юлій Пеленський», 1994; усі — Львів). Щодо бібліо­графій, друкованих у рад. період, зі­знавався: «З болем душі дивлюсь… на вимушені пропуски…». Серед журн.-газет. публікацій М. — стат­ті «Два велети світової культури [В. Шек­спір і Т. Шевченко]», «“Наталка Полтавка” азербайджанською мовою», «П. А. Грабовський і Західна Україна» (аналог. — про М. Коцюбинського, Лесю Українку), «Василь Стефаник у критиці». Друкував власні роз­відки в ж. «Архіви України», «Бібліотеко­знавство та бібліо­графія», «Вітчизна», «Жовтень», «Народна творчість та етно­графія», «Радянське літературо­знавство», «Українська мова і література», г. «Вільна Україна», «Друг читача», «Літературна Україна» тощо. М. — автор низки гасел в енциклопедіях, один з ініціаторів та авторів енциклопедії «Наукове Товариство імені Шевченка».

Завантажити статтю