Мороз Анатолій Трохимович

МОРО́З Анатолій Трохимович (30. 01. 1928, х. Натягайлівка, нині с. Степівка Кременчуц. р-ну Полтав. обл. — 11. 08. 2017, Київ) — прозаїк, критик, літературо­знавець. Член НСПУ (1955). Державна премія України імені Тараса Шевченка (1982). Закін. Київський університет (1952). Ще під час навч. після публікації ст. «В. А. Жуковський (до 100-річчя з дня смерті)» у «Літературній газеті» (1952, 24 квітня) був за­прош. у від­діл критики часопису, де 1952–55 працював, 1955–61 — гол. ред.; 1964–71 — директор видавництва «Радянський письмен­ник» (Київ). Секр. правлі­н­ня СП УРСР (1979–86). Як літературо­знавець дебютував літ.-крит. нотатками «Про народність у літературі» («Вітчизна», 1958, № 3–5), як прозаїк — повістю «25 сторінок однієї любові» («Дні­про», 1959, № 11, 12; окремі вид. — К., 1960; 1964). Автор повістей «Троє і одна» (1963; 1964; 1970), «Легке зав­да­н­ня» (1976), «Довга-довга хвилина» (1978), «Убивство, про яке ніхто не хотів знати» («Вітчизна», 1997, № 7–8); зб. оповідань «Ліда» (1968); романів «Чужа кохана» (1966; 1970; 1978), «Кіоскерка на пере­хресті» (1971), «Товариші» (1978; 1983), «Четверо на шляху» (1980; 1981; 1983), «Ваш поїзд о девʼятій» (1984), «Сподіваної жду» (1990), «Хоть: з життя геть­мана П. Дорошенка» (2002), «Притча про “Мутанта”» (2004; 2008; усі — Київ). У літературозн. студіях рад. періоду аналіз творчості М. було збіднено «втиска­н­ням» доробку письмен­ника в рамки канону соцреалізму і фокусува­н­ням уваги на вироб. тематиці та зовн. конфліктах персонажів-антиподів. «Надокучливо по­вторювана» жит­тєва ситуація морал. вибору героя на межі між жи­т­тям і смертю дала митцеві змогу добути «корінь худож. новизни» і зі­знатися, що все життя він писав одну книгу про одного героя — людину, котра побачила кризу су­спільства, в якому живе, і намагається зна­йти своє місце та жит­тєве при­значе­н­ня в умовах тієї кризи. Оскільки ме­жова ситуація є психол. домінантою світос­прийня­т­тя прозаїка, під її впливом сформувалися особливості його худож. стилю. Твор. доробок М. — сміливе екс­периментува­н­ня з вибором героїв і психол. часом, оновле­н­ня змісту жанр. форм і «зроще­н­ня» творів з метою увиразне­н­ня детермінованості подій і доль. Він простежив психол. зумовленість та роз­виток, з одного боку, феноменів міщанства, споживацтва, при­стосуванства, штурмівщини, окозамилюва­н­ня, а з ін. — сві­доме проти­стоя­н­ня їм героїв-пасіонаріїв, гол. ознаками яких є рух і горі­н­ня. Межова ситуація зумовлює світо­гляд. пере­лом, пере­оцінку духовно-етич. цін­ностей або ж веде до духов. згаса­н­ня особистості. Так, у романі «Четверо на шляху» «бальзаків.» концентрація персонажів, зна­йомих читачеві з поперед. творів М., засвідчує самороз­виток його худож. світу. Детективне роз­слідува­н­ня Задерієм самогубства Кармазина, кращого тракториста колгоспу, де головує Горовий, зумовлює кілька часових площин роз­горта­н­ня подій. Гол. мета оперативника — зʼясувати сутність конфлікту Кармазина з головою та осягнути сенс його буття і духов. набуток. Щастя Кармазин повʼязував із особливими речами (дефіцит. автомобіль, найдорожчий у р-ні будинок), страх втрати ілюзії щастя продукував рабську залежність від обʼєктів володі­н­ня, пере­творивши життя родини тракториста на пародію. М. художньо осмислив владу речей як наслідок заг.-пси­хол. системи при­стосуванства особи в су­спільстві, дефіциту й пере­творе­н­ня людини із твор. суб­станції в заручника роз­поділу матеріал. благ. Окремі твори М. пере­кладено російською мовою.

Завантажити статтю