Міфологічна школа

Визначення і загальна характеристика

МІФОЛОГІ́ЧНА ШКО́ЛА — науковий напрям, в основу якого покладено уявле­н­ня про мiфи, легенди та iншi форми духовної культури народу як прояв його духу, нацiональної самосвiдомостi та народної сутностi. Науковці вважають, що М. ш. сформувалася на поч. 19 ст. у Нiмеч­чинi; засн. — брати Я. i В. Ґрiмм. Подiбнi iдеї в Росiї роз­вивали Ф. Буслаєв, I. Худяков, О. Котляревський, в Англiї — М. Мюл­лер, у Францiї — А. Пiкте, в Iталiї — А. де Ґубернатiс, в Українi — О. Потебня та М. Сумцов. Разом з тим в укр. етно­графiї традицiя мiфологiзацiї має давнє корi­н­ня i бiльш ґрунт. основу. М. ш. укр. народо­знавства зросла на ґрунтi течiї, близької за суттю до мiфологiзму, — романтизму, якому притаман­не пере­бiльшен­ня значе­н­ня, певна iдеалiзацiя iстор. подiй та нац. явищ. Ця мi­­фологема iсторiї i буття характеризувала не одне поколi­н­ня укр. iсторикiв та етно­графiв (вiд М. Маркевича до М. Грушевського). В етногр. дослiдж. М. Маркевича (як i в його гол. працi «Исторія Малорос­сіи», Москва, 1842–43, т. 1–5), пройнятих iдея­ми волелюбностi й протесту проти будь-якого гнобле­н­ня, простежується iдеалiзацiя iстор. минулого України, зокрема козац­тва, пере­бiльше­н­ня емпiрич. матерiалу, пере­дусiм нар. опо­вiдок і легенд. Мiфологiзов. осмисле­н­ня етносоц. про­блем на укр. ґрунтi так вiдчутно про­ступає, оскільки воно пере­буває в органiч. звʼязку з ментальнiстю українства — його схильнiстю до фантазувань, що ґрунтується на глибин. пластах архаїч. землероб. культури, побудов. на мiфологiї, демонологiї, культi. Українцi — народ iз над­звичайно роз­виненим магiч. мисле­н­ням та великою магiч. традицiєю (див. Магія). Ця риса, на наук. рiвнi від­значена О. Пипiним та Є. Огоновським (називали її «уродженим iнстинк­том»), вплинула на роз­виток романт. тенденцiй в укр. народо­­знав­ствi та етно­графiї, проявившись на­прикiнцi 18 — на поч. 19 ст. у ви­глядi пiдвищ. iнтересу до старовини, нац. характеру, фольклору, поезiї, до прадав. корi­н­ня вза­­галi. Найбiльш послiдов. прихильником М. ш. був О. Потебня, який вбачав у всьому земному небесне начало, часто доводячи до крайнощiв нiм. мiфол. теорiї. У 1830-х рр. він започаткував класичну М. ш. в укр. народо­знавствi, що проявилося в його працях «О мифическомъ значеніи нѣко­торыхъ обрядовъ и повѣрій» (1865), «О долѣ и сродныхъ съ нею существахъ», «О купальскихъ огняхъ и сродныхъ съ ними пред­­ставленіяхъ» (обидві — 1867; усі — Москва). Романтизм і мiфологiзм стали основою, на якiй зароджувалася укр. етно­графiя та її перший наук. центр у Харкові. Гурток «Харкiв. романтики», очолюваний I. Срезнєвським, обʼ­єд­ну­вав вiдомих народо­знавцiв — К. Сементовського, В. Пас­сека, М. Костомарова — прихильникiв М. ш. Пiзнiше до неї були причетнi М. Цертелєв, М. Максимович та iн. М. ш. вiдiграла позит. роль у пробуджен­нi громад. iнтересу до витокiв рiдної iсторiї та культури, у пiднят­тi пластів нар. духов. життя. Водночас її характеризує певна однобiчнiсть по­глядів на осмисле­н­ня релiгiй, спро­щенiсть трактувань процесу роз­витку культури, навiть деяку реакцiйнiсть свiтобаче­н­ня. Щоправда, оста­н­ня риса найменшою мiрою стосується укр. школи, оскiльки мiфологiзованiсть земного вона уявляла як природ. процес, на вiдмiну вiд подiб. шкiл в iн. країнах, що у руйнацiї колись єдиної iндоєвроп. культури бачили заг. ре­грес культури i цивiлi­зацiї. Проте укр. М. ш. має й iн. вади, гол. з яких — iгнорува­н­ня обʼєктив. законiв роз­витку соц. i нац. явищ. Утiм, традицiї М. ш. виявилися настiльки жит­тє­здатними, що регенеруються i в сучас. умовах: дедалi бiльше зʼяв­ляється дослідж., у яких хiд земних процесiв пояснюється лише космiч. явищами (напр., працi О. Знойка, В. Мiцика, О. Шилова) або мiфами та легендами (роз­відки В. Скуратiвського). Вiдчут. удару класич. укр. М. ш. за­вдали О. Веселовський, пiзнiше — Д. Анучин, В. Яґич, В. Мiл­лер. Саме О. Веселовський у 2-й пол. 19 ст. спрямував роз­виток етногр. науки вiд мiфол. до порiвнял.-iстор. методу. Першi об­ґрунтува­н­ня нового методу пред­ставле­­нi в його iстор.-лiт. працях «Ра­­зысканія въ области рус­скихъ духовныхъ стиховъ» (1879–91), пiзнiше роз­виненi в етногр. до­­слiдж. («Гетеризмъ, по­братимство и кумовство въ купальской обрядности» // «Журналъ Мини­стерства народнаго просвѣще­нія», 1894, № 2; «Судьба-доля въ народныхъ пред­ставлѣніяхъ сла­вянъ» // «Сборникъ Отделѣнія рус­­скаго языка и словесности», 1895, т. 46). Ними завершився перiод апробацiї нового методу, що став ви­значальним у вiтчизн. етногра­фiї, а прикладом його викори­ста­н­ня є етногр. працi Ф. Вовка.

Лiт.: Срезневскій И. Н. Изслѣдованія о языческомъ богослуженіи древнихъ славянъ // Финс. вѣстникъ. 1847. Т. 21, № 9; окремо — С.-Петербург, 1848; Ве­­селовскій А. Н. Опыты по исторіи развитія христіанской легенды // Журн. Мин-ва нар. просвѣщенія. 1876. № 4; Максимовичъ М. А. Дни и мѣсяцы украинскаго селянина // Со­браніе сочиненій: В 3 т. Т. 2. К., 1877; Потебня А. А. Объясненія малорус­скихъ и сродныхъ народныхъ пѣсенъ. Т. 1–2. Варшава, 1883–87; Сумцовъ Н. Ф. Хлѣбъ въ обря­­дахъ и пѣсняхъ. Х., 1885; Його ж. Культур­­ныя пере­живанія // КС. 1889. № 1–2, 4, 5–9, 12; 1890. № 1–2, 4–6; Вовк Хв. Студiї з української етно­графiї та антро­­пологiї. Прага, 1927; Українцi: народнi вiрува­н­ня, повірʼя, демонологiя. К., 1991.

А. М. Макаров

Завантажити статтю