Молодіжні субкультури

МОЛОДІ́ЖНІ СУБКУЛЬТУ́РИ Термін «субкультура» донині є недо­статньо ви­значеним, досить часто його вживають у різному значен­ні. Вперше його за­стосував у 1930-х рр. амер. соціолог Т. Роз­зак, пошире­н­ня він набув у 1960–70-х рр. Традиц. тлумаче­н­ня культури як панівної етич., естет., світо­гляд. системи, що створюють і під­тримують еліти, перед­бачає, що все, що існує поза її ме­жами, є профан­ним, побут. і по­збавленим, власне, статусу «культури». У цьому ро­зумін­ні субкультура має другоряд., неви­знаний статус (лат. sub — префікс, що вказує на під­порядкованість, невиразність), вона охоплює неофіц. пласт культури, андерґраунд, контркультуру, що часто ви­значають ідеологію молоді. Такий по­гляд на М. с. характер. для структурно-функціонал. і субкультур. під­ходів, висвітлених у соціології. Субкультура складається із сукупності знань та уявлень певної групи, на основі яких вона створює влас. цілісний образ соц. світу. Отже, група формує особливі, специфічні цін­ності, норми буття, фонові очікува­н­ня, що від­різняють її від ін. груп. Пред­ставники числен. М. с. хоч і не від­кидають схеми панівної культури загалом, але формують влас. світ, його особл. картину, від­мін­ну від традиційної. Існують два під­ходи у тлумачен­ні М. с. — класич. і постнеокласичний. У першому їх роз­глядають із позицій контркультури або альтернативи. Утворені на принципах контркультури М. с. від­хиляють традиц. цін­ності та смисли, намагаються проти­ставляти свої текс­ти заг.-культур. (Г. Боков, Д. Громов, В. Тернер, О. Яворницька та ін.). У М. с., що виникли на засадах контркультури у серед. 20 ст., норми і цін­ності пере­бувають у актив. чи пасив. опозиції до існуючих у су­спільстві. Субкультури, що ґрунтуються на принципах «альтернативи», роз­глядають як під­системи панівної культури (О. Бугофер, О. Омельченко, Ф. Тенбрук, В. Тернер, М. Тіт­тлей, І. Шельські, Т. Щепанська). Базові наративи створюють на «образі іншого», що до­зволяє зберегти осн. смисли панівної культури, що утримує множину різних субкультур. Вони можуть пере­плітатися або ж різко від­різнятися за певними параметрами аж до проти­ставле­н­ня осн. масиву культури, творячи альтернативу. Низка сучас. андерґраунд. напрямів виникла на основі протест. на­строїв артист.-інтелектуал. формації, що зʼяви­лася у США як реакція проти «амер. гордості» — культури масової, вільного ринку та демократії. Початок таких субкультур поклали робітники 1950-х рр., що дало поштовх пізнішим емансипіст. рухам (пацифіст., фемініст., сексуал. революції), гіппі, скінам (скінхедам), блоксерам (вихідці зі спал. р-нів, які агресією, бійками від­стоюють «соц. справедливість»), панкам тощо. В Україні пошире­н­ня контркультур. текс­тів у 1970–90-х рр. сприяло появі гіппі, панків (1980-і рр.), скінів (1995–96). Причиною виникне­н­ня М. с., що ґрунтуються на контркультур. принципах, як на Заході, так і в Україні, було прагне­н­ня спілкуватися із ровесниками, намага­н­ня втекти від духов. самотності у родині, сусп. ін­ститутах. Іноді це спроба втекти від су­спільства загалом, заперече­н­ня його цін­ностей. Так, перед­умовами зародже­н­ня субкультури скінів вважають зниже­н­ня матеріал. становища робітн. класу у Великій Британії в 2-й пол. 1960-х рр. Молоді люди від­чували від­кинутість, виключеність зі всіх способів соц. руху, тому, щоб примиритися з новим становищем, частина з них обирала «просунуту» субкультурну стратегію (зокрема стиляги), а частина, навпаки, — «природню» їхньому становищу субкультурну форму, яку вважала ближчою до справж. робітн. культури (скіни проявляли агресію стосовно тих, кого звинувачували у роз­паді робітн. общини та занепаді її цін­ностей). Появу скінхедів в Україні також по­вʼязують із сусп. процесами, роз­падом робітн. общини. Первісно вони обмежувалися демонстрацією нашивок зі свастикою, прапорів тощо, від 1996 рух скінів активізувався завдяки знач. пропагандист. діяльності серед них. Остан­нім часом скіни зосередили увагу на пере­слідуван­ні темно­шкірих, вихідців із країн Азії, боротьбі з ін. М. с., особливо епатажно-гедоніст., роз­важал. характеру. Згідно із традиц. по­глядом на М. с., вони існують там, де є організов. і ви­знана сукупність цін­ностей, поведінки та дій, на які реагують як на від­мін­ні від прийнятих стандартів. Субкультура роз­вивається як від­повідь на домінантну смислову систему, намагається ви­окремитися від гол. річища культури за допомогою актів проти­стоя­н­ня, від­мови. М. с., створ. на засадах альтернативи, ґрунтуються на «образі іншого», породженого потребами зміни домінанти роз­витку влас. культури у міру вичерпаності її раніше плідних на­станов. Без реал. контакту з ін. культур. схемами та кодами цей образ не може виникнути. Навіть для самої конформіст. культури є необхідним міф контркультури, альтернативності. Пошук «образу іншого» зав­жди був притаман­ний для Західної цивілізації, яка періодично звертається до неєвроп. локал. цивілізацій у пошуках альтернативи. На думку В. Тернера, сві­домий пошук культур. альтернативи можливий тільки у субкультурах з чіткою приналежністю до середнього класу, які можуть інформаційно оформити своє «культурне дзеркало» завдяки інтелектуал. еліті. Аналізуючи сучасні М. с., які виникли на­прикінці 20 ст., постмодерністи ставлять під сумнів доцільність викори­ста­н­ня терміна «субкультура». У класич. під­ході М. с. роз­глядають як до­статньо стійкі та за­мкнені явища, що вибудовують свою систему смислів, символів, схем, мови, норм поведінки, цілісний образ життя (людина, яка належить до подіб. групи, від­творює цей образ життя по­стійно). Однак сучасні М. с. мають досить динам. і тимчас. характер: осн. ідеї часто накладаються одні на одні, тому складно їх чітко роз­межувати. На від­міну від субкультур серед. 20 ст. вони до­статньо від­далені від своїх середовищ, джерел виникне­н­ня і швидше від­ображають екс­пресив. та інтер­актив. стиль поведінки. Не кожна засвоєна схема поведінки, емблема, символ, сленґ, не кожне на­да­н­ня пере­ваги певному стилю музики є знаком, що молода людина чи спільнота належать до конкрет. субкультур. напряму, який і сам пере­буває під впливом змін­них і обмін­них процесів. Символізм на рівні вираже­н­ня через молодіж. стиль свідчить про притаман. людині стиль життя, а не про приналежність до певної субкультури. Однак необхідно хоча б умовно ви­окремлювати деякі М. c., адже у кожній з них створюють смисли, концепти, схеми інтер­претації, що ви­значають ставле­н­ня молодих людей до себе, до інших і до світу. Пояснити феномен сучас. М. с. (рухливість, змін­ність, динамічність) до­зволяють положе­н­ня теорії соц. кон­структивізму. Кожна субкультура має свою модель світу, що від­ображає її осн. смисли та концепти. Джерелами ство­ре­н­ня моделі світу є текс­ти, що містять образи, символи, знаки, зокрема кн. «The Hobbit» («Гоб­біт») Д. Толкієна — для толкієністів, автори «фентезі» — для індеаністів, готич. мистецтва — для готів. «Чужі» культурні текс­ти включають у влас. наратив субкультури в її інтер­претації, що ви­значає культур. код М. с., фіксують і транс­люють в назві, зовн. ви­гляді, атрибутиці тощо. За Т. Щепанською, творе­н­ня смислів і схем М. с. можливе на соц. (типи між­особистіс. стосунків, стиль спілкува­н­ня, звʼязки і мережі спілкува­н­ня), поведінк. (звичаї, ритуали, норми, схеми поведінки) та знак. (символіка, культур. код, атрибутика, вербал. фольклор, міфологія мовного світу, тілесності, простору, часу) рівнях. У взаємодії між людьми, з одного боку, від­бувається уніфікація сленґу і символіч. текс­тів, кодів, формується заг.-культур. код (зро­зуміла символіка, норми спілкува­н­ня), наративні текс­ти, з ін. — засвоє­н­ня смислів через атрибутику, символіку, стиль спілкува­н­ня, сленґ, мовні кліше, моделі самовиявле­н­ня, що існують у межах молодіж. культури. Механізмами засвоє­н­ня смислів М. с. ви­значено наслідува­н­ня та транс­люва­н­ня зовнішності, стратегій самовиявле­н­ня, способів взаємодії тощо; ідентифікація зі схемами та моделями, які створюють у М. с. та сенсотворе­н­ня. М. с. виконують низку функцій: комунікативну, що забезпечує спілкува­н­ня всередині групи; компенсаторну, що до­зволяє забезпечити високу самооцінку чл. спільноти; охорон­ну, спрямов. на під­тримку рівня ідентичності; солідаризаційну, що забезпечує екзистенц. і соц. під­тримку чл. групи (О. Омельченко); адаптаційну, покликану зняти напругу всередині соц. структури, оскільки молодь часто пере­буває у маргінал. статусі (Т. Щепанська, Т. Хома); смислову (Л. За­грай). М. с. типологізують на основі приналежності до тієї чи ін. групи (Ю. Волков, М. Соколов, О. Якуба): за способом проведе­н­ня до­зві­л­ля (спорт., муз., металісти, репери та ін.); за стилем життя — системники (гіппі, моди, кришнаїти тощо), романтико-ескапістські (індіаністи, толкієністи, уні­формісти, рольовики, байкери); релігійно-містичні (сатаністи, братство кандидатів у справжні люди); гедоністично-роз­важальні (мажори, рейвери, брейкери, репери, рокери); епатажно-протестувальні (панки, металісти, байкери, хакери); радикально-де­структивні (нац-панки, червоні панки, анархо-панки); свавільно-самосудні (скіни, гопники, блоксери); за альтернатив. творчістю (брейк-дансери, графітери, репери, гіп-гопери).

Завантажити статтю