Молодший шкільний вік

Визначення і загальна характеристика

МОЛО́ДШИЙ ШКІЛЬНИ́Й ВІК — період у житті дитини від 6/7 до 10/11 років, повʼязаний із на­вча­н­ням у початковій школі та об­умовлений особливостями її психічного й фізичного роз­витку; період середини та заверше­н­ня дитинства. Дитина М. ш. в. починає опановувати новий вид діяльності — на­вча­н­ня, одночасно витрачаючи багато часу й енергії на гру. Оманл. спокій приховує латентну під­готовку до під­літкового віку. У цей час закладаються під­валини для успіш. проходже­н­ня пубертат. періоду (статевого до­зріва­н­ня), а отже, набу­т­тя влас. ідентифікації. М. ш. в. найбільш під­датл., пласт. та від­критий до вихов. впливів (наслідува­н­ня), адже дитина готова без­за­стережно довіряти своїм авторитетам. Характер. особливістю дітей цього віку є міфол. сві­домість — пере­плете­н­ня реал. та вига­даного. Однак за умови ускладне­н­ня соціалізації дитини є небезпека гальмува­н­ня її твор. здібностей. Залежно від особливостей гальмува­н­ня виділяють 3 групи: орієнтація на помилки; не­впевненість у собі; скорочена жит­тєва пер­спектива (ситуат. інтереси). Іноді вони закладаються ще в до­шкільному віці. М. ш. в. — період формува­н­ня оцінок, ставле­н­ня до влас. дій та початок засвоє­н­ня наук. понять. Діти в цьому віці над­звичайно активні й допитливі. Поня­т­тя «М. ш. в.» ви­окремили у 20 ст., у різних системах вікової періодизації його називали по-різному: дитинство по­стій. зубів (концепція П. Блонського, 1922); стадія конкрет. операцій (концепція швейц. психолога Ж. Піаже, 1923); М. ш. в. (періодизації Л. Виготського, 1927 та Д. Ельконіна, 1971); стадія латентності, вправність і неповноцін­ність (концепція амер.-нім. психолога Е. Еріксона, 1950); страх покара­н­ня, сором перед людьми, які оточують (концепція амер. психолога Л. Колберґа, 1963); 3-я фаза роз­витку людини — дитинство (концепція амер. психолога Дж. Бір­рена, 1964); раннє шкіл. дитинство (концепція англ. психолога Д. Бромлей, 1966); стадія початк. шкіл. освіти (концепція франц. психолога Р. Заззо, 1968); персоналізація, стадія прийня­т­тя — отроцтва (концепція рос. психолога В. Слободчикова, 1991); середнє дитинство (концепція амер. психолога Г. Крайґ, 1996); дитинство (концепція амер. психолога В. Квінн, 2000). Період від 6-ти р. характеризується рівномірністю росту організму дитини, що триває пере­важно до 9-ти р. у дівчаток і до 11-ти — у хлопчиків. Дівчатка після 9-ти р. випереджають у рості хлопчиків. Кістково-мʼязовий апарат молодших школярів від­значається гнучкістю і пластичністю, оскільки в їхніх кістках ще багато хрящ. тканини. Тривалі статичні пози тіла (сиді­н­ня) зумовлюють викривле­н­ня хребта, що негативно впливає на кровообіг, диха­н­ня й ослаблює організм. Активно зміцнюються звʼязки, мʼязи (зро­стає їх обсяг, збільшується сила), великі мʼязи роз­виваються швидше за дрібні, тому в цьому віці дитина краще здійснює рухи тіла, ніж кінцівок, особливо пальців. Для під­трима­н­ня її праце­здатності необхідне пере­бува­н­ня на свіжому повітрі не менше 3–3,5 год. на добу. У цей період під­вищується рухливість нерв. процесів, врівноваженість у збуджен­ні та гальмуван­ні, що дає змогу дітям швидко змінювати свою поведінку від­повід­но до вимог дорослих. Сут­тєво зро­стає роль 2-ї сигнал. системи, добре роз­винені всі органи чуття, однак треба звертати увагу на те, щоб дитина не напружувала очі, правильно сиділа за партою, оскільки поруше­н­ня цих вимог може при­звести до під­вище­н­ня очного тиску, нечіткості зображень на сітківці й виникне­н­ня короткозорості. Вступ дитини до школи — новий етап у житті й діяльності, до якого її треба під­готувати фізично й психологічно, адже в школі змінюється соц. оточе­н­ня й виникають нові види діяльності. У результаті кризи 7-ми р. народжується «соціальне Я»; зʼявляється нове внутр. життя, новий рівень самосві­домості — внутр. позиція, ставле­н­ня до самого себе та інших; цін­ності, морал. норми; закріплюється стійка особистісна риса — мотив досягне­н­ня успіху; змінюється структура поведінки й зʼяв­ляється рац. та емоц. оцінка результатів своїх дій. Анатомо-фізіол. роз­виток та по­ступове роз­­вʼяза­н­ня кризи призводять до таких психол. ново­утворень: довільність психіч. процесів; внутр. план дій; рефлексія (осмисле­н­ня умов, закономірностей і механізмів своєї діяльності), а також самооцінка та самоконтроль. Спри­й­ма­н­ня, що стає довільним, та від­­чу­т­тя в М. ш. в. характеризуються високою гостротою зору та слуху, доброю орієнтацією у формах та кольорах. Удосконалюється робота аналізаторів, що до­зволяє роз­різняти від­тінки кольорів, висоту звуків тощо. Також молодші школярі досить легко роз­різняють «ліве» й «праве», орієнтуються в часі — година, день, тиждень, хоч ще слабо спри­ймають хвилину, місяць, хронол. дати й важко ро­зуміють пер­спективу. У цей період у них роз­вивається спо­стереже­н­ня; роз­виток памʼяті характеризується зміною способів запамʼятовува­н­ня: спочатку по­вторюються окремі слова, потім — групи слів, обʼ­єд­наних за певними ознаками, і, нарешті, використовуються логічні при­йоми запамʼятовува­н­ня. По­ступово під­вищується здатність за­учувати й від­творювати, зро­стає продуктивність, обсяг, міцність, точність запамʼятовува­н­ня. Від­бувається зміна спів­від­ноше­н­ня мимовіл. й довіл. запамʼятовува­н­ня, образ. та словесно-логіч. памʼяті. Мисле­н­ня в М. ш. в. починає функціонувати на рівні конкрет. операцій. Дитина може не лише ро­зуміти ви­значе­н­ня, а й дати його. Операції аналізу й синтезу починають по­єд­нуватися під час порівня­н­ня обʼєктів. Аналіз по­ступово пере­ходить в абстрагува­н­ня. Узагальне­н­ня спочатку від­бувається перцептивно-практ. способом, потім пере­ходить в уявно-мовний. Зро­стає кількість індукт. та дедукт. умовиводів. Виникають елементарні логічні судже­н­ня. Уява в М. ш. в. над­звичайно бурхлива, яскрава, некерована. Удосконалюється від­творювал. уява, яка стає більш реалістичною. Від­бувається пере­хід від ре­продукт. форм уяви до творчої. Зро­стає вимогливість дитини до образів уяви, швидкість утворе­н­ня образів фантазії. У М. ш. в. пере­важає мимовіл. увага, що досить активно роз­вивається, від­повід­но потрібно й будувати навч. процес, використовуючи яскравий дидакт. матеріал. По­ступово, з тривалими часовими затратами та зуси­л­лям, роз­вивається довіл. увага. Роз­виток мовле­н­ня в М. ш. в. насамперед характеризується сві­домим вжива­н­ням різних форм слова. Діти цього віку можуть використовувати в спілкуван­ні такі форми мовле­н­ня, як по­вторе­н­ня, монолог, пові­домле­н­ня, критика, наказ, проха­н­ня, по­гроза, пита­н­ня, від­повіді. З 2-го кл. вони починають «пере­носити» слова в нові ситуації. По­ступово зро­стає швидкість письма й чита­н­ня, під­вищується їх якість. З 3-го кл. діти починають правильно роз­ставляти роз­ділові знаки, читають з інтонацією, паузами, вільно, повно й послідовно пере­казують прочитане. Також зро­стає темп чита­н­ня. Важливим навиком цього періоду є мовчазне чита­н­ня, оскільки воно символізує появу внутр. мовле­н­ня. Серед укр. дослідників М. ш. в. ви­вчали: О. Запорожець, О. Скрипченко, С. Максименко, Г. Костюк (психол. аспекти навч. та заг. закономірності роз­витку); І. Бех, М. Боришевсь­кий (психол. аспекти вихован­ня); В. Моляко, В. Рибалка (психол. аспекти обдарованості); В. Клименко, О. Кочерга (психофізіол. аспекти та становле­н­ня творчості); Ю. Гільбух, С. Коробко, О. Проскура (аспекти психол. діагностики роз­витку); Н. Бібик, М. Вашуленко, О. Савченко, В. Сухо­млинський (пед. аспекти навч. та вихова­н­ня).

Літ.: Амонашвили Ш. Здравствуйте, дети! Москва, 1986; Його ж. Единство цели. Москва, 1987; Костюк Г. С. На­­вчально-виховний процес і психічний роз­виток особистості. К., 1989; Адапта­ція дитини до школи. К., 2003; Готовність дитини до на­вча­н­ня. К., 2003; Сухомлин­ський В. О. Серце від­даю дітям. Х., 2012; Коробко С. Л. Робота психолога з молодшими школярами: Метод. посіб. 3-є вид. К., 2014.

О. В. Кочерга

Завантажити статтю