Молодь

МО́ЛОДЬ  — соціально-демографічна група. М. виокремлюють на основі сукупності низки характеристик, серед яких — вік, особливості соц. становища та соц.-психол. якості. Становлення М. як соц.-демогр. групи, що вирізняється не лише своїми об’єктив. характеристиками (у цьому випадку віком), але й специфіч. соц. роллю, відбулося в період переходу до індустр. суспільства, коли у М. з’яви­лася важлива соц. функція — підготовка до майбут. профес. діяльності. З’ясування вікових характеристик М. неможливе без визначення меж такої фази життєвого циклу, як молодість. Вікові терміни молодості мають соц.-іс­тор. природу і залежать від сусп. устрою, культури та притаман. цьому суспільству особливостей соціалізації. У сучас. постіндустріальному суспільстві хронол. межі молодості перебувають під впливом процесу акселерації, тенденції до пролонгації молодості, що знаходить прояв у подовженні термінів навч. та підготовки М. до профес. праці, збільшенні віку вступу в трудове життя, досягнення екон. незалежності, створення сім’ї та народж. дітей, тобто до пролонгації засвоєння людиною осн. соц. ролей. Визначення вікових ознак М. у незалеж. Україні змінювали тричі. У Законі України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» (1993) молодіж. вік визначено у межах 15–28 р. У 1999 ВР України зменшила нижній поріг до 14-ти р., що стало відповіддю на прийняття Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» (1998), який визначав, що молодіжні громад. організації об’єд­ну­ють громадян віком 14–28 р. Згідно із сучас. укр. законодавством до М. зараховують людей у віці від 14-ти до 35-ти р. За даними Держ. інституту сімей. та молодіж. політики Міністерства молоді та спорту України, станом на 1 січня 2016 чисельність молодих людей віком 14–34 р. в Україні становила 11 829 350 осіб. У 2011–16 чисельність М. зменшилася на 2 048 327 осіб, тобто на 14,8 %, а питома вага у заг. чисельності насел. — з 30,4 % до 27,8 %. Серед соц.-психол. особливостей молодіж. віку, зазвичай, виділяють: нестабільність психол. стану молодої людини (швидкі зміни настрою, неврівноваженість, імпульсивність, нездатність до самоконтролю, адекват. реакції на стресові ситуації тощо); неусталеність і суперечливість світогляду (мінлива система цінностей, політико-ідеол. уподобань та ін.); криза ідентичності, пов’язана з проблемою самовизначення особистості, її по­шуку свого місця і ролі у соціумі; емоц. сприйнятливість та емоц. залежність; суперечливість поведінки (з одного боку, прагнення до індивідуальності, з ін. — бажання бути таким, як усі); юнац. максималізм; критичність мислення; негативізм в оцінках соц. реальності. Особливості соц. становища М. зумовлені її маргінал. соц. статусом — переходом від дитинства до дорослості (див. Дорослості почуття). Результатом цього переходу є досягнення М. соц. зрілості. В умовах фрагментації сучас. суспільства, його ризикогенності, глобалізац. процесів змінюються критерії соц. зрілості. Узагальнюючим критерієм стає здатність молодої людини адаптуватися до умов сучас. мінливого світу. Нині про соц. зрілість свідчить не тільки здобуття формал. освіти та опанування певною професією, що передбачає початок самост. труд. життя, а й прагнення та можливості людини до постій. поповнення та оновлення знань, зокрема профес.; до перекваліфікації з огляду на зміни ринку праці тощо. Соц. зрілість вимірюють і за традиц. критеріями: матеріал. незалежність від батьків, вступ у шлюб і народження першої дитини, одержання певних політ. і громадян. прав. Важливим чинником та водночас показником соц. зрілості молодої людини є її соц. суб’єктність — активна, самост., інновац. діяльність, спрямов. на самореалізацію в освіт., профес., сімей., дозвіллєвій та ін. сферах життєдіяльності. Унікал. соц. роль М. полягає у тому, що, входячи у соц. простір, створений незалежно від неї поперед. поколіннями, вона не лише засвоює їхній досвід та ціннісно-нормативну систему (соціалізується), а й може змінювати соц. структури, продукувати нові цінності суспільства (болгар. соціолог П. Мітєв назвав це процесом ювентизації), без якого неможливий сусп. розвиток. Діалектична єдність соціалізації М. та ювентизації суспільства забезпечує невпинний процес соціокультур. динаміки. Значна увага до М. з боку науковців, політиків, журналістів актуалізувалася у зв’язку з молодіж. заворушеннями у США та країнах Зх. Європи наприкінці 19 — на поч. 20 ст. та подіями кін. 1960-х — поч. 1970-х рр., що отримали назву молодіж. (сексуал.) революції чи молодіж. бунту. Вони призвели до проблематизації М. (сприйняття як соц. проблеми), т. зв. морал. панік з її приводу, що протягом довгого часу домінували в академ., медій. та повсякден. дискурсах, актуалізуючи її бачення як переважно девіант. групи. Новий сплеск дослідниц. уваги до М. наприкінці 2010-х рр. пов’язаний з появою «покоління міленіалів» (народжені після 1983; це покоління ще називають «поколінням Y», «мережевим поколінням», «цифр. поколінням») та «покоління Z» (народжені після 1995; до нього іноді зараховують «покоління «MeMeMe», «покоління NEET», т. зв. кідалтів — дорослих дітей). З одного боку, ці покоління відрізняє високий рівень комп’ю­тер. освіти, що дозволяє їхнім представникам мати престижну та високооплачувану роботу та досягати успіху в бізнесі, пов’я­заному з інформ. технологіями; з ін. — інфантилізм, небажання працювати та вчитися, занурення у віртуал. світ комп’ютерних ігор тощо. Залежно від бачення перспектив соц. розвитку М., дослідників у цій галузі поділяють на М.-песимістів та М.-реалістів. Перші акцентують увагу на «загубленості» молодого покоління, відсутності у нього морал. стрижня, на «хворобливому споживанні» М., на «неправильних» сценаріях досягнення нею життєвого успіху; песимістично оцінюють перспективи М. щодо реалізації функції соц. новаторства та потенціалу суб’єктності, створюють маргіналізов. та фрустрац. образ сучас. М. У наук. дискурсі ос­танніх років у країнах Заходу, Україні, РФ та деяких ін. пострад. країнах усе частіше артикулюють позицію М.-реалістів, які говорять про необхідність «нормалізації» молодіж. повсякденності, відмову від сприйняття її як соц. проблеми, загрози для сучас. суспільства. На відміну від рад. традиції, за якою М. розглядали переважно як певний моноліт, об’єкт сусп. та держ. впливу, у пострад. соціол. студіях при аналізі цієї соц.-демогр. групи наголошують на її гетерогенності, існуванні числен. молодіж. спільнот, які вирізняються наявними ресурсами, зокрема рівнем освіт., екон., соц. капіталу; класовим походженням, ціннісними орієнтаціями, життєво-стильовими стратегіями та ін. Не ідеалізуючи сучасну М., представники цього дослідн. напрямку підкреслюють, що серед М., як і серед будь-якого ін. покоління, є ті (хлопці чи дівчата), ким пишаються родина, навч. заклад чи країна загалом, та ті, хто ганьбить їх, вдаючись до девіантної поведінки. Вивчаючи реал. повсякденні молодіжні практики, М.-реалісти підкреслюють відмінності цих практик у середовищі студент. та шкіл. М., молодих мешканців міста та села, представників різноманіт. субкультур. спільнот, громад. рухів тощо. Укр. науковці особл. увагу приділяють студент. М. Це зумовлено тим, що студентство є найчисленнішою групою М. у віці 17–22(23) р.: бл. 80 % випускників заг.-осв. шкіл останніх років продовжили навч. у закладах освіти III та IV рівнів акредитації. Станом на 2017–18 навч. рік в укр. закладах вищої освіти навч. 1 млн 539 тис. осіб. Студент. М. володіє знач. соц. ресурсами (вік, високий рівень освіченості та потенціал соц. суб’єктності), вона була одним із гол. суб’єктів визнач. подій новіт. укр. історії — Революції на граніті, Помаранчевої революції та Революції гідності. За результатами соц. дослідж., ціннісна свідомість сучас. укр. студентства все більше тяжіє до постматеріаліст. цінностей, серед яких — самореалізація, якість життя, політ. участь, толерантність, потреба у спілкуванні, визнанні, інтелектуал. та естет. задоволенні, свободі самовираження. При цьому саме неможливість самореалізації в освіт., профес., сімейно-побут., дозвіллєвій та ін. сферах зумовлює еміграц. настрої сучас. М., актуалізує феномен «відтоку мізків». Незважаючи на це, в сучас. укр. суспільстві оцінки можливості самореалізації М. стають більш оптимістичними. Як засвідчують дані дослідж. «Соціальні нерівності: сприйняття українським суспільством», проведеного у вересні 2017 Соціол. асоц. України у 24-х областях і Києві, сучасна укр. М. не є найбільш знедоленим поколінням. Більше того, нові форми соц. нерівності, насамперед цифр., культурна, «мобіл.» нерівність тощо, стосуються переважно представників старших поколінь. Доступ до ресурсів, що зумовлюють зазнач. види нерівності, у сучас. молодих людей значно більш широкий, ніж у їхніх батьків і дідів. Це суттєво знижує ризики самореалізації укр. М., підвищує її конкуренто­здатність на ринку праці, актуалізує т. зв. префігуративну культуру, в межах якої не тільки і не стільки діти навч. у батьків, скільки батьки у своїх дітей. Більше того, саме молоде покоління українців є суб’єктом конструювання певних просторів соц. нерівності в нашому суспільстві: демонструючи своєрідне «випереджання» доросліших поколінь у різних сферах буття, молодь «задає темп» диференціаціям і створює необхідність себе «наздоганяти».

Завантажити статтю