Молостова Ірина Олександрівна

МО́ЛОСТОВА Ірина Олександрівна (29. 01. 1929, Москва — 13. 02. 1999, там само, похов. у Києві) — режисер, педагог. Дружина Бориса, мати Євгена Каменьковичів. Професор (1977). Народний артист УРСР (1976). Орден княгині Ольги 3-го ступеня (1999). Закін. Держ. ін­ститут театр. мистецтва (Москва, 1952). У 1952–58 — реж., 1978–80 — гол. реж. Театру рос. драми ім. Лесі Українки; 1958–78, 1980–99 — реж. Нац. опери України; водночас 1967–99 — викладач актор. майстерності, худож. кер. актор. курсів Ін­ституту театр. мистецтва (усі — Київ). Як реж. створила низку оригін., по­значених сміливою думкою і сцен. культурою різножанр. драм. і опер. ви­став, здійснила перші в Україні по­становки в жанрі мюзиклу — «Вестсайдська історія» Л. Берн­стайна (1974, театр-студія Київ. ін­ституту театр. мистецтва), «Казка про Моніку» С. Шальтяніса, Л. Яцинявічуса (1978, Київ. рос. драм. театр ім. Лесі Українки, спільно з В. Малаховим). Її новатор. по­становку опери «Катерина Ізмайлова» Д. Шостаковича (1965, 1974, 1979, 1988 — поновле­н­ня, Київ. театр опери та балету ім. Т. Шевченка) автор ви­знав найкращою. У роботі з акторами М. було властиве ретел. опрацюва­н­ня пласт. малюнку ролі, від­шліфува­н­ня емоц.-психол. деталей образу, в роз­робці масових сцен — досягне­н­ня чіткості й поліфонічності дії, епіч. широти композиц. рішень і вираз. достовірності мізансцен. Серед учнів — О. Биструшкін, О. Бондаренко, Л. Кубʼюк, М. Третяк, Л. Хоролець, А. Хостікоєв. У різний час спів­працювала з диригентами В. Тольбою, К. Симеоновим, С. Турчаком; хор­мейстером Л. Венедиктовим; художниками Ф. Ніродом, М. Левитською, Д. Боровським-Бродським. Оперні по­становки — «Богема» (1958, 1969 — поновле­н­ня), «Мадам Бат­терфляй» (1995) Дж. Пуч­чіні, «Приборка­н­ня норовливої» В. Шебаліна (1959), «Перша весна» Г. Жуковського (1960), «Алеко» С. Рахманінова (1961), «Євгеній Онєгін» П. Чайковського (1972), «Лючія ді Лам­мермур» Ґ. Доніцет­ті (1963, 1988), «Хованщина» М. Мусоргського (1963, 1968, 1979, 1988 — поновле­н­ня), «Травіата» (1966), «Ріґолет­то» (1997) Дж. Верді, «Манон» Ж. Мас­сне (1967, 1973 — поновле­н­ня), «Щорс» Б. Лятошинського, «Шукачі перлів» Ж. Бізе (обидві — 1970), «Паяци» Р. Леонкавал­ло (1973, 1984), «На Русалчин Великдень» М. Леонтовича (1977), «Сільська честь» П. Масканьї (1984), «Милана» Г. Майбороди (1988), «Дон Жуан» В.-А. Моцарта (1989, 1998 — поновле­н­ня; усі — Київ. театр опери та балету ім. Т. Шевченка), «Псковитянка» М. Римського-Корсакова (1993), «Катерина Ізмайлова» (1995), «Леді Макбет» Д. Шостаковича, «Мазепа» П. Чайковського (обидві — 1996; усі — Маріїн. театр, С.-Петербург), «Орлеанська діва» П. Чайковсь­кого (1994, театр Карло-Феліче, м. Ґенуя, Італія); драм. — «Дзиґа» М. Бараташвілі, «Гаїті» У. Дюбуа (обидві — 1954), «Сподіватися» Ю. Щербака (1979), «Вишневий сад» А. Чехова (1980), «Самогубець» М. Ердмана (1989; усі — Київ. рос. драм. театр ім. Лесі Українки), «Майстер і Маргарита» за М. Булгаковим (1987), «Талан» М. Старицького (1994; обидві — Київ. укр. драм. театр ім. І. Франка). На Київ. кіностудії худож. фільмів ім. О. Довженка по­ставила (разом із В. Лапо­книшем) кінооперу «Наймичка» (1964) за однойм. творами Т. Шевченка та оперою М. Вериківсь­кого (сценарій М. та М. Ткача), муз. фільм «Театр і прихильники» (1967, реж. і автор сценарію).

Завантажити статтю