Монетаризм

МОНЕТАРИ́ЗМ — макро­економічна теорія, згідно з якою кількість грошей в обігу є ви­значальним чин­ником роз­витку економіки. М. як один із гол. напрямів неокласич. екон. думки виник у 1950-х рр. у США у результаті емпірич. дослідж. у сфері грошового обігу. Не­зважаючи на те, що основоположником М. вважають амер. економіста М. Фрідмана, вперше цей термін викори­став швейцар.-амер. економіст К. Брун­нер, а вплив грошової маси на коротко­строк. колива­н­ня ВВП та зро­ста­н­ня цін упер­­ше дослідив 1945–53 амер. економіст К. Варбуртон. Теор. під­ґрунтям М. є кількісна теорія грошей. 1950 М. Фрідман очолив проект із ви­вче­н­ня впливу грош. чин­ника на діловий цикл на замовле­н­ня Нац. бюро екон. дослідж. США. У результаті 1956 він опублікував ст. «The Quantity Theory of Money: A Restatement» («Кількісна теорія грошей: нова версія»), 1963 — фундам. працю «A Monetary History of the United States, 1867–1960» («Монетарна історія Сполучених Штатів, 1867–1960», Принстон, у спів­­авт. з А. Шварц), яку вважають осн. у становлен­ні М., 1968 — ст. «The Role of Monetary Policy» («Роль монетарної політики»), що започаткувала новий напрям екон. дослідж. — теорію рац. очікувань. Під її впливом кейнсіанцям (прихильникам макроекон. школи Дж. Кейнса) довелося пере­глянути свої по­гляди на об­ґрунтува­н­ня актив. екон. політики та включити монетарні чин­ники у свої моделі. Згідно з теорією М., попит на гроші залежить від динаміки ВВП, а функція попиту на гроші стабільна. При цьому пропозиція грошей не­стабільна, оскільки залежить від непередбач. дій уряду. Монетаристи стверджують, що в довго­строк. періоді зміна пропозиції грошей не впливає на темпи приросту реал. ВВП, а може впливати лише на рівень інфляції. Цей принцип став базовим для екон. політики М. і отримав назву «нейтральності грошей». Монетаристи виявили тісний вза­ємозвʼязок між зміною кількості грошей в обігу та цикліч. роз­витком економіки. На їхню думку, темпи зро­ста­н­ня грош. маси з певним часовим лагом впливають на виникне­н­ня тієї або ін. фази ділового циклу, а не­стача грошей є гол. причиною де­пресії. У звʼязку з дією принципу «нейтральності грошей» вони ви­ступали за законодавче закріпле­н­ня монетар. правила, згідно з яким пропозиція грошей повин­на збільшуватися пропорційно темпу зро­ста­н­ня реал. ВВП. Дотрима­н­ня цього правила має на меті усунути непередбач. вплив антицикліч. монетар. політики, по­стійне збільше­н­ня пропозиції грошей під­тримуватиме попит на них, не спричиняючи зро­ста­н­ня інфляції. Від­повід­но до теорії М., інфляція виникає тоді, коли темпи зро­ста­н­ня кількості грошей пере­вищують темпи зро­ста­н­ня економіки. У початк. період насел. не чекає довготривалого зро­ста­н­ня цін і роз­глядає кожне під­вище­н­ня як тимчасове. Субʼєкти економіки продовжують зберігати певну кількість грошей, необхідну для під­трима­н­ня своїх потреб, на звич. для них рівні. Проте, якщо ціни продовжують зро­стати, насел. починає очікувати їхнє подальше зро­ста­н­ня. Оскільки купівел. спроможність грошей знижується, вони стають дорогим засобом зберіга­н­ня активів, і люди намагаються зменшувати суму своїх заощаджень. Це сприяє під­вищен­ню цін, заробітної плати та номінал. доходів. У результаті реал. грош. залишки продовжують знижуватися, а ціни зростають швидше, ніж кількість грошей в обігу. Якщо темпи зро­ста­н­ня грош. маси стабілізуються, то і зро­ста­н­ня цін припиниться. При цьому під­вище­н­ня заг. рівня цін може від­ображати різні спів­від­ноше­н­ня зі збільше­н­ням кількості грошей в обігу. При помір. інфляції ціни та грош. маса зростають, за­звичай, однак. темпами. При високій інфляції ціни зростають значно швидше, ніж обсяг грошей, і спричинюють зниже­н­ня реал. доходів. Важливе місце в аргументації монетаристів посідає концепція природ. норми без­робі­т­тя. Природне без­робі­т­тя — добровіл. без­робі­т­тя, при якому ринок праці знаходиться в урівноваж. стані. Його рівень залежить від ін­ституц. (напр., активності проф­спілок) і законодав. (роз­мір мін. оплати праці тощо) чин­ників. Природня норма без­робі­т­тя утримує в стабіл. стані реал. заробітну плату та рівень цін (за від­сутності зро­ста­н­ня продуктивності праці). На думку монетаристів, від­хиле­н­ня без­робі­т­тя від його урівноваж. стану можуть від­буватися лише в коротко­строк. періоді. Якщо рівень зайнятості вищий за природ. рівень, інфляція зро­стає, якщо нижчий — знижується. Таким чином, у середньо­строк. пер­спективі ринок приходить у врівноваж. стан. Отже, політика у сфері зайнятості повин­на бути спрямов. на згладжува­н­ня коливань рівня без­робі­т­тя від його природ. норми. Для урівноваже­н­ня ринку праці за­пропоновано використовувати інструменти монетар. політики. У праці «A Theory of the Consumption Function» («Теорія функції спожива­н­ня», Принстон, 1957) М. Фрідман пояснив поведінку споживачів і роз­робив гіпотезу по­стій. доходу, за якою він від­повід­ає рівню серед. доходу, а тимчас. дохід еквівалентний випадк. від­хилен­ню від серед. значе­н­ня. На думку М. Фрідмана, спожива­н­ня залежить від по­стій. доходу, оскільки споживачі згладжують колива­н­ня тимчас. доходу за­ощадже­н­нями та позик. коштами (спожива­н­ня пропорційне по­стій. доходу). Отже, згідно з концепцією М., регулююча роль держави в економіці повин­на бути обмежена кон­тролем за грош. обігом; ринк. економіка є саморегулюючою системою, а дис­пропорції та ін. негативні прояви, що виникають, повʼязані з надмір. присутністю держави в економіці; грош. маса впливає на величину витрат споживачів, тому збільше­н­ня грошей в обігу призводить до зро­­ста­н­ня виробництва, а після повного завантаже­н­ня потужностей — до зро­ста­н­ня цін та інфляції; інфляцію необхідно стримувати будь-якими засобами, зокрема за допомогою скороче­н­ня соц. про­грам; при виборі темпу зро­­ста­н­ня грошей потрібно викори­стовувати правило «мех.» приросту грош. маси (правило Фрідмана, правило k-процентів), що характеризує вплив на екон. роз­виток двох чин­ників: рівня очікуваної інфляції та темпу приросту ВВП; ринк. економіка має внутр. чин­ники самоналагодже­н­ня та під­трима­н­ня стабільності, а виникне­н­ня дис­пропорції зумовлене зовн. втруча­н­ням (це положе­н­ня спрямов. проти ідей Дж. Кейнса, який активно під­тримував держ. регулюва­н­ня економіки); кількість держ. регуляторів має бути скорочена, роль податк. і бюджет. регулюва­н­ня послаблена; гол. регулятором, що впливає на госп. життя, є «грош. імпульси» у ви­гляді регуляр. збільше­н­ня обсягів грош. маси в обігу. Вершиною практ. реалізації ідей М. стала концепція стабілізації амер. економіки 1981–89, ві­дома як «рейґаноміка» (від прі­звища тодіш. президента США Р. Рейґана).

Завантажити статтю