Монізм

МОНІ́ЗМ (від моно...) — філософський термін, що ви­значає першість «одного», «єдиного» стосовно множин­ного, різноманітного. У наук. обіг поня­т­тя «М.» увів нім. філософ-раціоналіст К. Вольф у контекс­ті дис­кусії про спів­від­ноше­н­ня душі й тіла. Моністами він уважав тих філософів, які ви­знавали лише один бік цього спів­від­ноше­н­ня. В історії філософії пита­н­ня М. найчастіше порушували в онтол. дискурсах про природу буття. Онтол. система давньогрец. філософа Парменіда уві­йшла до класич. під­валин об­ґрунтува­н­ня М. Спираючись на тезу про тотожність буття і мисле­н­ня, він стверджував, що мисле­н­ня шукає у речах універсальності й тотожності, яким і є буття (одне, єдине); чут­тєвий досвід, що є різноманітним, мінливим і суперечливим, становить цілковиту видимість і, отже, не-буття. У ран­ньомодер. період нідерланд. філософ Б. Спіноза створив систему суб­станцій. М., в якій ідею метафізики суб­станції сполучив із плюралізмом атрибутів (див. Плюралізм). Нім. філософ Ґ.-В. Ляйбніц, навпаки, був суб­станцій. плюралістом (ви­знавав множин­ність монад-суб­станцій) та атрибутив. моністом (усі монади — душі, що мають єдину духовну суб­станцію). У новітні часи послідов. онтол.-метафіз. під­хід до об­ґрунтува­н­ня М. роз­робив англ. філософ Ф.-Г. Бредлі, поклавши в його основу тезу про реальність «Вищого Абсолюту», що транс­цендує навіть релігію, й від­повід. висновок про нереальність існува­н­ня окремих речей. В історії філософії осмисле­н­ня терміна «М.» деяким чином завжди повʼязане з поня­т­тям «плюралізм» — через проти­ставле­н­ня, допуще­н­ня спів­існува­н­ня в окремих аспектах або ж шляхом пошуку спіл., нейтрал. під­став як для М., так і плюралізму. 20 — 21 ст. — період, коли соц. практики різних рівнів і спрямувань (су­спільно-транс­форм., ідеол., наук., технол.-екс­перим., морал.-етичні, мист. та ін.) вкрай загострили пита­н­ня про спів­від­ноше­н­ня М. і плюралізму в онтол. й епістемол. аспектах. Нейтрал. М. — один із фундам. напрямів філос. пошуків від­повіді на це пита­н­ня. Його зародки наявні вже в філософії Б. Спінози, який вважав суб­станцію нейтральною як до матеріал., так і ідеал. початків. До трійки видат. мислителів, які створили впливові філос. системи нейтрал. М., належать австр. філософ, фізик, фізіолог і психолог Е. Мах, амер. філософ-прагматист та психолог В. Джеймс, англ. філософ аналіт. спрямува­н­ня й математик Б. Рас­сел. Центральною для праць Е. Маха була ідея існува­н­ня «засадн. реальності» (basic reality), що складається із «нейтрал. елементів» та їхніх спів­від­ношень. Хоч «економія мисле­н­ня», стверджував Е. Мах, припускає й навіть потребує поділу на обʼєкти й ментал. осередки (ego), але цей поділ зумовлений, зрештою, існува­н­ням нейтрал. елементів одного й того ж виду (kind). Ідеї В. Джеймса, викладені у працях «Pragmatism» («Прагматизм», 1907) та «Essays in Radical Empi­ricism» («Нариси з радикального емпіризму», 1912; обидві — Нью-Йорк), набули статусу класич. парадигми нейтрал. М. Його суть сконцентровано у терміні «радикал. емпіризм», що охоплює «чистий» досвід: поверх­неву, нео­значену актуальність, «просте оце» (simple that). Різномані­т­тя від­ношень, в які занурене матеріальне та ідеальне, обʼєкт і субʼєкт, думка та ре­презентов. нею предмети пі­зна­н­ня, почут­тєві враже­н­ня, — усе це сукупність функціонал. зʼ­єд­нань і роз­ʼєд­нань, що від­буваються у процесі «чистого» досвіду. Б. Рас­сел, як і В. Джеймс, починав роз­будову своєї філос. системи із крит. осмисле­н­ня неокантіан. ідеї про досвід як сут­тєво залежне від субʼєкта спрямува­н­ня дії на обʼєкт. Його теорія нейтрал. М. спиралася на засадн. положе­н­ня про універсум як сукупність по­стійно змінюваних «подій» (events), що структуруються завдяки «логіч. кон­струкціям», утвореним на під­ставі наяв. зна­н­ня. Ці кон­струкції присутні у ментал., психол. просторі, здоровому глузді, а також у по­єд­на­н­нях «зовн. подій», що науково структуруються фізикою. Згідно з теорією нейтрал. М. Б. Рас­села, не існує законів, що зафіксували б єдині правила формува­н­ня і роз­витку різних комплесів нейтрал. елементів-подій. У ставлен­ні до про­блем нейтрал. М. у сучас. філософії сформувалися дві тенденції. Перша продовжує звертатися до ідей традиц. нейтрал. М., критикуючи, інтер­претуючи, роз­виваючи чи оновлюючи деякі з них на ґрунті від­родже­н­ня та роз­витку класич. філософії прагматизму; центр. по­стать цієї тенденції — В. Джеймс. Друга тенденція тяжіє до аналіт. філософії, пропонуючи ін­новац. ідеї, стимулом до яких залишаються здобутки й суперечності філос. системи Б. Рас­села. Перша тенденція надає пере­вагу плюралізму перед М., друга — новим під­ходам до М. на ґрунті метафізики сві­домості. До остан­ніх належать напрацюва­н­ня таких філософів, як Т. Наґель, Дж. Хейл, Д. Чалмерс, І. Бенкс та ін. Із по­гляду дослідн. методології, актуал. є інтер­претація спів­від­ноше­н­ня М. і дуалізму, до якої звернувся Т. Наґель у кн. «Mind and Cosmos» («Сві­домість і Космос», Нью-Йорк, 2012). У контекс­ті історії укр. філос. думки сучас. філос. дискурс із про­блем М. надає можливість як для роз­шире­н­ня дослідн. про­блематики, що долає традиц. проти­ставле­н­ня матеріалізму й ідеалізму, так і для за­стосува­н­ня нових під­ходів до старих про­блем. Серед них — одна з центр. про­блем філософії Г. Сковороди — пита­н­ня про її М. (матеріаліст. або ідеаліст.) чи дуалізм. Ідеї нейтрал. М. замість традиц. проти­ставле­н­ня від­кривають можливості для об­ґрунтува­н­ня процесу спів­існува­н­ня або взаємо­проникне­н­ня ментального, духовного та матеріального. Про гостроту про­блеми спів­від­ноше­н­ня транс­ценденталізму й іманентизму у світо­гляді Г. Сковороди неодноразово за­уважував В. Петров, пропонуючи по­єд­нати «М. і дуалізм одночасно» як іманентизм.

Завантажити статтю