Монументальний живопис

Визначення і загальна характеристика

МОНУМЕНТА́ЛЬНИЙ ЖИВО́ПИС — вид образотворчого мистецтва, твори якого при­значені для роз­міще­н­ня на архітектурних спорудах, проте є само­стійними за своїми образно-художніми ріше­н­нями. Ін. назва — стінопис. М. ж. використовують в арх-рі різного функціонал. при­значе­н­ня (реліг., громад. та приват. будівлях). За змістом М. ж. може мати культовий, ідеол., політ. або суто декор., естет. характер, за­звичай, ілюструючи функціонал. при­значе­н­ня будівлі чи архіт. середовища. М. ж. роз­міщують в екс­терʼєрі та інтерʼєрі споруд, усередині та зовні стаціонар. архіт. форм, на стінах, під­лозі, стелі, вікнах. В арх-рі він виконує змістові та декор. функції, роз­рахов. на сприйня­т­тя з різних (часто від­далених) від­станей. Художні особливості М. ж.: виразність, лаконічність композиції та малюнка, різномані­т­тя простор. побудов, значні кольор. маси, спів­мірність архіт. простору та врахува­н­ня точок сприйня­т­тя. Твори М. ж. створюють у різних техніках: вітраж, мозаїка, роз­пис, сграфіто, фреска та ін. Див. також Мурал. Як один із найдавніших видів образотворчості М. ж. ві­домий з палеоліту, памʼятки зна­йдені майже на всіх континентах (роз­писи в печерах Альтаміра, Ляско, Ля Мадлен у Сахарі); набув пошире­н­ня в Стародав. Єгипті, Месопотамії, у Давній Греції (ві­домо за писем. джерелами) та Римі (мозаїки Помпеї), арх-рі Крито-Мікен. царства; велику роль ві­ді­грав у мистецтві Візантії. Особливого роз­витку в європ. мистецтві Середньовіч­чя досягнув вітраж. Видатні твори М. ж. належать італ. Ренесансу (фрески Джот­то, Рафаеля, роз­пис Секс­тин. капели Мікеланджело, «Тайна вечеря» Леонардо да Вінчі). Виразні ансамблі М. ж. створені в епохи Бароко, Рококо, Класицизму. Велику роль М. ж. ві­ді­гравав в арх-рі стилю модерн. Новий етап роз­витку М. ж. по­значився в мистецтві 20 ст. У царині М. ж. працювали провід­ні майстри доби — М. Шагал, Ф. Леже, П. Пікас­со та ін. Видат. явищем став М. ж. мексикан. художників 1920–40-х рр. Х.-К. Ороско, Д. Рівери, Х.-Д. Сікейроса та ін. На­прикінці 20 ст. зʼявилися нові форми стінопису — графіті та стріт-арт, повʼязані із заг. демократизацією су­спільно-культур. життя. Їх створюють як профес., так і не­профес. автори, часто виражаючи свою громад. позицію, зокрема протести. Серед художників — Ж.-М. Баскія, К. Хардінґ (обидва — США). В Україні давні памʼятки М. ж. датують 4 ст. до н. е. — у спорудах Пн. Причорноморʼя (роз­пис 1 ст. до н. е. гробниці Деметри, м. Керч, АР Крим). Свого роз­квіту на укр. землях М. ж. досягнув у часи Київ. Русі в оформлен­ні християн. церков і князів. палаців. Особливість М. ж. київ. храмів — по­єд­на­н­ня фрески та мозаїки (Софійський собор, 1037; Михайлів. Золотоверхий собор, поч. 12 ст.). Фресками були прикрашені церкви Чернігова, Києва, Галиц.-Волин. князівства 12–15 ст. Серед найбільш ві­домих — фрески Кирилівської церкви в Києві (12 ст.), Горян. ротонди (14 ст., Ужгород). До памʼяток 15 ст. належать частково збережені фрески церкви св. Онуфрія в с. Лаврів (нині Старосамбір. р-ну Львів. обл.), Вознесен. церкви у с. Лужани (нині Кіцман. р-ну Чернів. обл.). Яскравим етапом у М. ж. України стала епоха Бароко (кін. 16–18 ст.), серед памʼяток — роз­писи Троїц. надбрам. церкви Києво-Печер. лаври. Новий етап у роз­витку М. ж. припав на кін. 19 ст. Важливою памʼяткою стали роз­писи Володимирського собору у Києві (автор проекту — історик мистецтва А. Прахов, художники В. Васнецов, М. Врубель, В. Котарбинський, М. Нестеров та ін.). Стиль модерн по­значився на роз­писах і вітражах Вір­мен. собору у Львові (1908–27, художник Я.-Г. Розен). З утвердже­н­ням рад. влади (1918) створе­н­ня М. ж. уві­йшло до про­грами монум. пропаганди, над реалізацією якої працювали провід­ні митці. Одним із найвиразніших явищ в укр. М. ж. стали твори художників майстерні М. Бойчука в Київ. худож. ін­ституті (1920-і рр.; Т. Бойчук, О. Кравченко, С. Налепинська-Бойчук, О. Павленко, І. Падалка, М. Рокицький, Є. Сагайдачний, В. Седляр, М. Шехтман). У цій царині також працювали Л. Крамаренко, В. Кричевський, А. Петрицький. М. ж. у 1960–80-і рр. по­значений різномані­т­тям викори­станих технік, матеріалів, стилістик, худож. засобів. У ВНЗах створ. майстерні М. ж., окреслено професію художника-монументаліста. Серед провід. митців — А. Гайдамака, В. Задорожний, Е. Котков, В. Ламах, І. Литовченко, В. Мельниченко, В. Пасивенко, В. Прядка, А. Рибачук.

Літ.: Холостенко Є. Монументальне мистецтво Радянської України. Х., 1932; Михайловский Б. В. Очерки древнерус­ской монументальной живописи от 2-й половины ХІV века до конца ХVІІІ в. Мос­ква; Ленин­град, 1941; Лобановський Б. Мозаїка і фреска. К., 1966; Чубова А. П., Игнатов А. П. Античная живопись. Мос­ква, 1966; Древнерус­ская монументальная живопись ХІ–ХІІ вв. Москва; Ленин­град, 1968; Данилова И. Е. Итальянская монументальная живопись. Ран­нее Возрождение. Москва, 1970; Миляева Л. С. Росписи Потелыча. Памятник украинской монументальной живописи ХVІІ века. Москва, 1971; Попова Л. І. Український радянський монументальний живопис. К., 1973; Валериус С. С. Монументальная живопись: Современ­ные про­блемы. Москва, 1979; Лазарев В. И. История византийской живописи. Москва, 1986; Жолтовський П. М. Монументальний живопис на Україні ХVІІ–ХVІІІ ст. К., 1988; Скляренко Г. Я. Художник и город. К., 1990; Михайло Бойчук та його школа монументального малярства. К., 2010; Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука: Тридцять сім імен. К., 2010; Соколюк Л. Михайло Бойчук та його школа. Х., 2014; Decommunized: Ukrainian Soviet Mosaics: Альбом. К., 2017.

Г. Я. Скляренко

Завантажити статтю