Моральний вибір

МОРА́ЛЬНИЙ ВИ́БІР — волевиявле­н­ня субʼєкта на основі на­да­н­ня пере­ваги певній системі морально-значущих цін­ностей; само­стійно прийняте моральне ріше­н­ня, що реалізується у цілісній лінії поведінки чи окремих вчинках. М. в. може стосуватися як морал. змісту конкрет. засобів досягне­н­ня певної заг. мети, так і самої мети; а також інструм. цін­ностей, що ви­значають граничні пер­спективи діяльності людини. Будь-який практ. вибір може набувати морал. значе­н­ня тією мірою, якою він торкається інтересів ін. людей або заг. принципів жит­тє­ставле­н­ня даної особистості. Оскільки вибір конкрет. шляхів дії і способів жит­тєдіяльності неминуче по­стає у певному аспекті самоформува­н­ня людини як морал. субʼєк­та, про­блематика М. в. є невід­ʼєм­ною від практ. ставле­н­ня до світу загалом. Необхідні перед­умови М. в.: 1) наявність альтернатив. варіантів вибору; при цьому важливою є не лише їхня множин­ність, а й реал. від­сутність у люд. досвіді. Якщо творча інтелігенція орієнтує на дола­н­ня меж наявної ситуації і прорив до нових обріїв буття, то М. в. вимагає адекват. входже­н­ня в ситуацію і ви­значе­н­ня у ній своєї позиції; йому притаман­ний пафос причетності; 2) свобода субʼєкта, який обирає, стосовно конкрет. предметів вибору, а також під­став, що цей вибір без­посередньо об­умовлюють. У даному ро­зумін­ні сама можливість М. в. на будь-якому рівні засвідчує основоположну свободу волі людини, а отже, її здатність і покликаність до вибору самої себе, що і є гранич. екзистенц. формою М. в. Про­аналізов. данс. філософом С. Кʼєркеґором, а згодом франц. філософом Ж.-П. Сартром та ін. екзистенціалістами «вибір себе» по­єд­нує утвердже­н­ня особистіс. унікальності з ви­знан­ням ціліс. від­повід­альності «я» за всю повноту присутності у світі, сукупність стосунків і дій, які можуть бути інтер­претовані як конкретні вияви М. в. У сучас. комунікативній філософії та етиці гос­тро по­стала про­блема по­єд­на­н­ня М. в. із дискурсом стосовно його принцип. засад. Ще давньогрец. філософ Аристотель, вказуючи на те, що в практ. галузі все може бути «і так, і інакше», виводив звідси потребу в особл. чесноті практ. роз­судливості, яка й ви­значає правил. ріше­н­ня людини. У філос.-етич. думці 19–20 ст. волюнтарист. складова вибору тривалий час домінувала над рац.-комунікат. його осмисле­н­ням. Проте сама множин­ність несуміс. цін­ніс. засад, взірців поведінки, способів аргументації, одночасно пред­ставлених у досвіді та сві­домості сучас. людини, динам. зміна нетрадиц. ситуацій, у яких належить при­ймати від­повід­ал. ріше­н­ня, — все це апелює не лише до вольової здатності М. в., але й до його рац.-дискурсив. культури, закоріненої у практиці спілкува­н­ня, сумлін­ні й роз­судливості пред­ставників конкрет. люд. спільнот.

Завантажити статтю