МОРАЧЕ́ВСЬКИЙ Юрій Вацлавович (04. 02. 1896, м. Цюрих, Швейцарія — 14. 12. 1935, Ві­день, похов. у Львові) — поет, критик. Син В.-Д. Морачевського та С. Морачевської-Окуневської, чоловік М. Кромпець-Морачевської. Був вільним слухачем Цюрих. університету, ви­вчив 10 мов. Закін. Львівський університет (1923). Працював суд­дею у Львові, чл. окруж. суду. М. — юрист за фахом, автор кількох праць з історії чес. права і водночас д-р класич. філології — був однією з на­йоригінальніших і колорит. по­статей укр. Львова 1920-х — поч. 1930-х рр. Одно­значно вважав себе українцем, хоча й римо-катол. обряду: коли митрополит Андрей Шептицький запитав його, чому він став українцем, той від­повів: «Якби поляки були в такому становищі, в якому є українці, я став би поляком». Писав вірші укр., нім., франц. та італ. мовами — вві­йшли до лірич. зб. «Парерга» (Л., 1935). Поезія М. пере­дає світ пере­живань автора. Йому належить низка публікацій про В. Стефаника, із родиною якого під­тримував дружні стосунки, зокрема рец. на його зб. «Твори» (1928), ст. «Василь Стефаник: до 60-річчя з дня народже­н­ня українського поета» (1931; на­друк. у заґреб. г. «Morgenblatt» разом із його нім. перекл. новели «Вона — земля» В. Стефаника), літ.-крит. роз­відка «Скарб нашої мови» (1932), в яких роз­крив своєрідність таланту великого новеліста (остан­ні дві також уміщені в кн. «Василь Стефаник у критиці та спогадах», К., 1970). Ви­ступав і як мистецтво­знавець: автор роз­відок про О. Новаківського у ж. «Нова хата», про «не­звичайно гарні» вітражі П. Холодного тощо. Вагоме місце в його твор. доробку посіла епістолярія: листувався з В. Стефаником, О. Кобилянською та ін. В. Стефаник на­звав М. «найвищою по­ста­т­тю серед укр. патріотів», присвятив йому новели «Мамин синок», «Санчата», «Про хлопчика, що його весна вбила».