Моргилевський Іполит Владиславович

МОРГИЛЕ́ВСЬКИЙ Іполит Владиславович (12. 09. 1889, с. Радовка, нині Оренбур. обл., РФ — 07. 12. 1942, Київ) — фахівець у галузі технології будівельних матеріалів, історик архітектури, мистецтвознавець, педагог. Професор (1923). Член-кореспондент Академії архітектури СРСР (1941). Закін. Тифліс. реал. училище (нині Тбілісі; 1910), Київ. політех. інститут (1918). Працював 1918–19 у Київ. буд. школі, був фахівцем з обміру й дослідж. пам’яток архітектури та мистецтва Гол. упр. мистецтв та нац. культури Міністерства освіти Української Держави; від 1919 — зав. архіт.-кресляр. майстерні, від 1920 — зав. секції архітектури Всеукр. комітету охорони пам’яток старовини і мистецтва; від 1920 — у ВУАН: від 1920 — дійс. чл. Комітету охорони пам’яток історії та мистецтва, 1922–24 — позаштат. н. с. Інституту філософії та відділу № 1, від 1924 — співроб. істор.-філол. відділу (від цього ж року — науковий співробітник Держ. академії історії матеріал. культури у Ленінграді, нині С.-Пе­тербург; від 1925 — дійс. чл. Всеукр. наук. асоц. сходознавців), від 1930 — дійс. чл. Комісії з вивчення Близького Сходу; від 1939 — чл. реставрац. комісії Образотвор. упр. Комітету у справах мистецтв РНК УРСР; водночас у 1920-х рр. — у Київ. архіт., худож. (від 1923 — проф., 1926–27 — декан архіт. ф-ту) і політех. (від 1924 — проф., був кер. групи технології буд. матеріалів та історії техніки) інститутах; 1930–41 — професор кафедри архіт. проектування Київ. інж.-буд. інституту. 1926 заснував на тер. Києво-Печер. лаври музей і кілька років керував ним. Вивчав арх-ру Київ. Русі, Криму, Візантії, Балкан. країн і Кавказу. Визначив осн. риси стильового розвитку давньорус. архітектури, зокрема київ. і черніг. шкіл, у контексті з певними істор. явищами. Обґрунтував висновки щодо безпідставності твердження про те, що давньорус. зодчество — лише провінц. школа візант. зодчества; довів, що архітектура Київ. Русі є оригінальною, самостійною та відрізняється від архітектури Візантії навіть буд. технікою. Вважав, що культура Київ. Русі пройшла одні й ті самі етапи розвитку, що й культури країн Заходу та Сходу. Розробив методику комплекс. дослідж., що ґрунтується на архіт.-археол. обстеженні з обмірами споруди, зондажами стін, на розкопках, аналізі буд. прийомів і конструкцій. Від 1920 до кінця життя займався дослідж. архітектури Софій. собору у Києві. У 1930-х рр разом з Ф. Ернстом і М. Макаренком виступив проти руйнування Київ. Михайлів. Золотоверхого собору. Визначив первинну структуру храму, зв’язок його конструктив. основи та архіт. форми з візант. буд. школою 11 ст., малоазій. арх-рою 3–7 ст. і романо-готич. зодчеством Зх. Європи. Зробив також знач. внесок у вивчення Борисогліб. і Спасо-Преображен. соборів у Чернігові, Черніг. Єлец. Свято-Троїц. монастиря, решток Заруб. монастиря побл. м. Канів (нині Черкас. обл.), антич. будівництва в Ольвії. Серед учнів — В. Гопкало, В. Заболотний, Й. Каракіс, А. Милецький, М. Холостенко, Я. Штейнберг. Від 1990-х рр. його матеріали з обмірами та документуванням використовують для реставрації, відбудови та відновлення. 1991 Укр. товариством охорони пам’я­ток історії та культури засн. премію ім. М. 1993 на будинку на Вознесен. узвозі, № 13, де 1925–42 жив і працював М., встановлено мемор. дошку.

Завантажити статтю