МОРГУ́ЛІС Наум Давидович (01(14). 05. 1904, м. Летичів Поділ. губ., нині смт Хмельн. обл. — 01. 09. 1976, Київ) — фізик. Доктор фізико-математичних наук (1937), професор (1934), член-кореспондент АН УРСР (1939). Закін. Київ. ІНО (1926). Від­тоді викладав у Києві на робітн. профес.-тех. курсах. 1927–61 — в Ін­ституті фізики АН УРСР (Київ): 1936–61 — засн. і завідувач від­ділу фіз. електроніки, за сумісництвом 1937–41 — за­ступник директора; одночасно 1927–30 — викладач, 1930–32 — доцент Київ. політех. ін­ституту; 1932–37 — проф., 1937–41 та 1944–76 — засн. і завідувач кафедри фіз. електроніки (до 1961 — за сумісництвом), 1965–76 — наук. кер. про­блем. лаб. фіз. електроніки Київ. університету; 1941–43 — завідувач кафедри електрофізики Уфим. мед. ін­ституту (РФ); 1943–44 — завідувач кафедри електрофізики Моск. електротех. ін­ституту. Основні напрями наук. досліджень: фіз. електроніка та фізика плазми. Створив теорію іонізац. манометра (1930), об­ґрунтував напів­провід­ник. властивості ефектив. електрон. емітерів (1946–47), ви­вчив електрон­ні та адсорбц. властивості метало-плівк. емітерів, роз­робив термоемісій. (плазм.) метод прямого пере­творе­н­ня тепл. енергії в електр. (1941, 1949; у спів­­авт.), від­крив явище фоторезонанс. плазми (1960–71; у спів­­авт.). Одним із перших у СРСР роз­почав дослідж. поверх­ні твердих тіл в умовах високого вакууму. Був засн. і кер. Київ. наук. школи з фіз. електроніки. 2007 Президією НАНУ засн. премію ім. М. До 100-річчя з дня його народж. ви­йшов спец. номер «Вісник Київського університету. Радіофізика і електроніка» (2004, № 6). Встановлено мемор. дошки на гол. корпусі Ін­ституту фізики НАНУ та в холі факультету радіофізики, електроніки та компʼю­тер. систем Київ. університету.