Молнар Іштван

МО́ЛНАР Іштван (Molnár István; 07. 08. 1855 — ?) — угорський літературознавець, перекладач і журналіст. Вищу освіту здобув 1877 за фахом філософія. Від 1881 учителював у м. Зімбор, Пожонь (нині Братислава); від 1894 — викладач лат. мови в одній з г-зій Будапешта. На поч. 20 ст. відвідав Київ, про красу якого залишив захоплені відгуки. Автор ґрунт. розвідки «Tarasz Grigorjevics Sev­csenko» («Тарас Григорович Шевченко»), надрук. у ж. «Urania» («Уранія», 1910, № 4; укр. перекл. — у кн. «Світова велич Шевченка», т. 3, К., 1964), в якій досить влучно описав характерні риси твор. індивідуальності Т. Шевченка, висловив цікаві спостереження і міркування про його лірику й поеми. М. читав вірші укр. поета в оригіналі й відзначав їхню надзвичайну музичність. Був добре обізнаний з історією України, її природно-геогр. особливостями, фольклор. багатством. Він зауважував, що свіжість, зворушливу простоту емоцій, красу поет. світу Т. Шевченка майже неможли­во передати в перекладі М. писав про нього як про поета-кобзаря, але не в народниц. баченні, а відповідно до шевченків. романтич. концепції, представленої віршем «Перебендя». Тому, згадавши О. Кольцова, не порівнював з ним Т. Шевченка, а скоріше протиставляв, захоплено акцентуючи незвичайне багатство його поет. фантазії, образів і тем. Як і М. Гоголя, називав Т. Шевченка запороз. козаком, відзначаючи спільний для обох митців мотив оспівування краси Дніпра, як ріку, що її українці боготворять. Дещо несподіваним, але доречним було порівняння з П. Верленом («Як і Поль Верлен, він більше плакав, ніж співав. Всі його поеми дуже сумні»). М. наголошував на ліричності поем «Катерина», «Наймичка», «Варнак», оповід. манери Т. Шевченка загалом. Поему «Гайдамаки», «чудовий твір, пересипаний численними народними піснями», дослідник розглядав у контексті істор. патріот. поезії. Лаконічно та переконливо М. сказав про нац. місію Т. Шевченка, який розбудив патріот. почуття українців: «Від України — своєї вітчизни — поет був майже в релігійному екстазі. Не буде помилкою, якщо вважатимемо Т. Шевченка основоположником руху українців. Вже одне те, що він писав українською мовою, розбудило українців. Всі його поезії славлять велику Україну. Він показує українських героїв — борців за незалежність». Про добре знання автором твор. діапазону укр. поета свідчать згадки про «Заповіт» як пісню, у котрій «поет говорить, щоб його поховали над Дніпром, щоб було чути могутній гул ріки», і захоплення живопис. образами-картинами та мелодійністю лірич. пісен. поезій «Ой не п’ються пива-меди», «Тече вода в синє море», «Вітре буйний, вітре буйний!» (фрагменти з них подав у влас. перекл.). Згадано у статті і про «народну драму “Назар Стодоля”» та «Кобзар» як «головний його твір, у якому безліч чудових романсів». Підсумовуючи, М. ставить поезії Т. Шевченка поряд із найкращими творами світ. літ-ри.

Завантажити статтю