Мотижин

Визначення і загальна характеристика

МОТИ́ЖИН — село Макарівського ра­йону Київської області. Знаходиться за 43 км від Києва, 20 км від райцентру та 40 км від залізнич. ст. Боярка. На Пд. межує із с. Лишня, на Сх. — із с. Ясногородка, на Пн. Зх. — із с. Копилів, на Зх. — із с. Людвинівка (усі — Макарів. р-ну). Тут бере початок р. Буча (притока Ірпеня, бас. Дні­пра). Площа 6,79 км². За пере­писом насел. 2001, проживали 1209 осіб; пере­важно українці. На зх. околиці села — залишки літопис. городища Мутижир (згадується в Іпатіїв. списку під 1161; мало округлу форму пл. бл. 0,5 га, було оборон. пунктом на зх. кордоні Київ. Русі) і т. зв. Змієвого валу. Досліджено дві курган­ні групи 3 тис. до н. е. — 1 тис. н. е. Здавна проходив Білгород. (пізніше — Старий) шлях. Неодноразово поселе­н­ня спустошували загони кочівників. Тривалий час навколишні землі належали литов. шляхтичам. За Люблін. унією 1569 М. зі складу Великого князівства Литовського ві­ді­йшов до Польщі. Значна кількість жит. воювала проти польс. військ під час Визв. вій­ни під проводом Б. Хмельницького. На поч. 18 ст. при­єд­налися до пов­станців під керівництвом С. Палія. За умовами Андрусів. пере­­мирʼя 1667 та Прут. трактату 1711 М. залишили під владою Польщі. У подальші роки мешканці брали участь у Коліївщині та гайдамац. русі. Після 2-го поділу Польщі 1793 М. ві­ді­йшов до Рос. імперії. Водночас почала формуватися значна євр. громада. У 19 — на поч. 20 ст. — містечко Київ. пов. Київ. губ. 1822 на місці старішої побудовано деревʼяну Свято-Георгіїв. церкву (1993 у М. від­крито однойм. цегл. храм громади УПЦ МП). Від 1860 діяла церк.-парафіял. школа. На поч. 1860-х рр. мешкали 1570 українців і 330 євреїв; 1887 — від­повід­но 2304 і 147. До кін. 19 ст. існувала Мотижин. волость. Потім М. входив до Макарів. волості. На поч. 20 ст. був 521 двір, мешкали 3384 особи. 1911 у м-ку побував цар Микола ІІ (згодом на честь візиту встановили граніт. обеліск, що у 1930-х рр. зруйнували більшовики). Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. У 1920-х рр. виникали антибільшов. пов­ста­н­ня. 1923–30 — у складі Київ. округи; від 1932 — Київ. обл. Від 1924 — село. 1926 мешкали 4148 осіб. Тут роз­куркулили декілька десятків госп-в. Під час голодомору 1932–33 померли понад 100 осіб. 1937–38 заарешт. 17 осіб, з яких багатьох роз­стріляли у Биківні під Києвом. Від 10 липня 1941 до 7 листопада 1943 — під нім.-фашист. окупацією. На фронтах 2-ї світової вій­ни загинули 415 воїнів-земляків (встановлено памʼят­ник). 1965 проживали 2829, 1967 — 2644, 1971 — 2582 особи. Нині працює під­приємство «УкрЕкоХліб» (потуж. 1,9 т/добу, хлібобулочна, сухарна та кондитер. продукція). У М. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; мед. амбулаторія. Серед видат. уродженців — право­знавець В. Кривенко, актор, нар. арт. РФ М. Мартон, політ. діяч Р. Без­смертний, фахівець у галузі фізичної культури та спорту А. Домашенко, повний кавалер ордена Слави Р. Лазнюк.

Літ.: Похилевичъ Л. Сказанія о насе­лен­ныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи. К., 1864; Біла Церква, 2005; Ащенко Н. В. Люба земле моя, Макарівщино. Макарів, 1995; Ремелє В., Ремелє О., Шулькевич Г. Рідний край Макарівщина. К., 2001; Ащенко Н. В., Букет Є. В., Нетреба Д. С. та ін. Нариси з історії Макарівського ра­йону: До 15-ї річниці Незалежності України. К., 2006.

О. П. Сухенко

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю