Мохнач

МО́ХНАЧ  — село Зміївського району Харківської області. Підпорядк. Скрипаїв. сільс. раді. Знаходиться на правому березі р. Сіверський Донець (притока Дону), що утворює багато заболочених озер. До села прилягає великий ліс. масив (Мохначан. лісництво, 4555 га). На право- та лівобережжі охороняються заказники місц. значення Цикалове (ботан., 10 га), Мохначанський (104,9 га), Скрипаївський (27,3 га; усі — від 1984), Середньодонецький (від 2001, 1389 га; усі — ліс.). Відстань до райцентру 18 км, до смт Есхар Чугуїв. р-ну — 8 км, до с. Скрипаї — 4 км. Пл. села 0,843 км². За переписом насел. 2001, проживала 231 особа; нині — бл. 200 осіб; переважно українці. Побл. М. — пам’ятка археології нац. значення Мохнац. городище (ранній заліз. вік, скіф. культура, розвинуте середньовіччя, салтів. культура). Встановлено, що люди там почали селитися у 2 тис. до н. е. (бронз. вік). У серед. 1 тис. до н. е. осідлі племена, споріднені зі скіфами, створили декілька поселень навколо корін. мису Сіверського Дінця (підіймається над заплавою на 35–40 м), а на ньому звели вали городища (12,5 га; розкопано госп. будівлі, знайдено кераміку та наконечники стріл). Пн.-зх. ділянку валів вони не добудували. Ймовірно, їх витіснили сармат. племена. Від серед. 8 ст. мешкали алани, які переселилися з Кавказу після землетрусу. Вони всередині городища збудували кам’яну цитадель, на давніших валах встановили антисейсмічні конструкції та звели вздовж дороги на Пд. нові вали. Навколо городища відкрито 17 тогочас. поселень, де розкопано низку жител, госп. будівель, амбарів, зерн. ям, хлівів, гончар. майстерень, кузень, 4 поховання, зокрема й 2-х тіл, покладених в одну могилу безпосередньо у влас. житлі, коваля з інструментами в кузні та чаклунки, яку принесли в жертву. Знайдено 3 скарби з золотими та сріб. речами (прикраси, частини кінської збруї, релікварій з 2-ма кістяними амулетами, на одному з яких — портрет людини 9 ст.), а також амфори, святк. гідрія для зберігання вина, с.-г. інвентар. Алани тут проживали бл. 200 р. Відтоді бл. 100 р. мешкали слов’яни-сіверяни, з якими асимілювалася незначна кількість аланів, що залишилася на цих землях. Мохнац. городище вперше згадується 1627 в «Книге Большому чертежу» (опис Моск. царства). Його досліджували І. Ляпушкін (1948), Б. Рибаков (1950), Б. Шрамко (1953), С. Плетньова (1954). Від 1999 розкопки здійснює Середньовічна експедиція Харків. університету під керівництвом В. Колоди. Бл. 400 р. ці землі були безлюдними. У серед. 17 ст. тут оселилися вихідці з Правобереж. України, які заснували М. Згодом став сотен. містечком Ізюм. слобід. козац. полку. 1765–80 — військ. слобода Печеніз. комісарства Ізюм. провінції; 1780–96 — слобода Чугуїв. пов. Харків. намісництва. Пізніше М. перетворився на село. 1765–80 та 1797–1835 — у складі Сло­бід.-Укр., 1835–1925 — Харків. губ.; 1797–1923 — Зміїв. пов. За легендою, у 2-й пол. 18 ст. через М. проходило військо на чолі з О. Суворовим. Тоді рос. солдати лікували очі водою, насиченою оксидом заліза, з одного з джерел (нині називають Суворовським, або Рудою криницею). Станом на 1864 — казенне село Шелудків. волості. Тоді ж було 145 дворів, мешкали 439 осіб, діяла церква. Влітку 1877 у М. з родиною мешкав І. Рєпін, який намалював 9 картин, присвячених селу («Село Мохначі», «Село Мохначі поблизу Чугуєва», «Парубок із Мохначів», «Мохначанські парубки», «Дівчина біля плоту», «Христя», «По яблука», «Няні», «Домаха»). 1914 проживали 1113 осіб. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Від 1932 — у складі Харків. обл. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (кількість встановлених жертв — 95 осіб), зазнали сталін. репресій. Від жовтня 1941 до вересня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. Діяли партизан. загони. У брат. могилі похов. 542 рад. воїни й партизани. Встановлено пам’ятник воїнам-землякам, які загинули на фрон­тах 2-ї світової вій­ни.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю