Мошни
Визначення і загальна характеристика
МО́ШНИ (1930–50 — Дудницьке) — село Черкаського району Черкаської області. Знаходиться на р. Вільшанка (впадає за бл. 10 км у Дніпро), вздовж якої простягається Мошногірський кряж. Ростуть значні ліс. масиви (4149 га). Охороняється комплексна памʼятка природи заг.-держ. значення Мошенська діброва. Велике гідрол. значення має болот. масив Ірдинь. Відстань до Черкас 30 км. Пл. села 10,8 км2. За переписом насел. 2001, проживали 4917 осіб; станом на грудень 2016 — 4630 осіб; переважно українці. Через М. проходить автомобіл. шлях Київ–Черкаси. Тут виявлено артефакти пізнього палеоліту, досліджено кургани епохи бронзи та скіф. доби, могильник черняхів. культури, давньорус. городище. Знайдено скарб сріб. рим. монет (бл. 30 кг). Навколишні землі були пд. порубіжжям Київ. Русі. Пізніше входили до складу Великого князівства Литовського, після Люблін. унії 1569 — Польщі. М. вперше згадуються 1494 у дарчій грамоті литов. князя Олександра. Поселення неодноразово відновлювали після ворожих нападів. Мошняни здійснювали ясачну службу — повідомляли про небезпеку. 1592 польс. король Сиґізмунд ІІІ надав М. Маґдебур. право. На поч. 2-ї пол. 16 ст. належали магнату В. Домонту. Згодом князь О. Вишневецький спорудив замок і костел. Жит. брали участь у козац.-селян. повтанні на чолі з П. Бутом (Павлюком), Визв. війні під проводом Б. Хмельницького, гайдамац. русі та Коліївщині. 1649 М. стали сотен. містечком Черкас. полку. У 2-й пол. 17 ст. засн. Мошногірський Свято-Вознесенський монастир. Від кін. 17 ст. М. перебували у власності князів Радзивіллів, Моравських, Любомирських, від поч. 1790-х рр. — рос. князя Г. Потьомкіна, від якого містечко успадкували Браницькі. Після 2-го поділу Польщі 1793 М. відійшли до Рос. імперії. У 19 — на поч. 20 ст. — містечко, волос. центр Черкас. пов. Київ. губ. На поч. 19 ст. містечко перейшло як придане Є. Браницької у володіння її чоловіка князя М. Воронцова. 1823 місц. майстри побудували річк. пароплави «Бджілка» та «Надія». 1840 за проектом італ. арх. Дж. Торрічеллі споруджено Спасо-Преображен. церкву (нині памʼятка архітектури нац. значення). На кошти князя М. Воронцова також зведено палац, закладено парк в англ. стилі з числен. спорудами, зокрема оранжереєю, звіринцем, ротондою, баштою Святослава заввишки 58 м (усі знищені протягом 1-ї пол. 20 ст.), Софіїним стовпом (зберігся донині). Наприкінці 19 ст. було понад 1,5 тис. дворів, проживали понад 8 тис. осіб. 1917 мешкали 11 367 осіб. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Відтоді — село. 1923–31 — райцентр. До 1930 — у складі Шевченків. округи; 1932–54 — Київ., від 1954 — Черкас. обл. 1930–50 село мало назву Дудницьке — на честь голови Держплану УРСР і заступник голови РНК УРСР Я. Дудника. 1926 працювали 14 вітряків, водяний і паровий млини, олійниця, 5 кузень, цегельня та лісопильня. Тут діяло найбільше на Черкащині кредитне товариство. 1932 засн. художньо-вишивал. артіль ім. К. Цеткін (пізніше — філія Черкаської фабрики художніх виробів ім. Лесі Українки). 1935 створ. МТС. Мешканці чинили опір проведенню примус. колективізації. Багато жит. померли під час голодомору 1932–33 та були репресовані. Від 18 серпня 1941 до 4 лютого 1944 — під нім.-фашист. окупацією. На околицях діяли партизан. загони, зокрема й під командуванням Ф. Савченка. Нацисти розстріляли 75 осіб. У М. — заг.-осв. школа, дитсадок; рай. станція юних техніків, дит. муз. школа; музей Т. Шевченка (відкрито 2014), Будинок культури, б-ка; рай. лікарня, санаторій «Мошногірʼя». Функціонують хор «Мошногори» та фольклор. ансамбль «Молодички молодії» (обидва — нар.). Реліг. громади: УПЦ МП, християн віри євангельської, євангелістів християн-баптистів. Памʼятки архітектури місц. значення: костел (серед. 19 ст.), будинок постоялого двору Нагановського (кін. 19 ст.), деревʼяна земська лікарня (арх. В. Городецький; 1905). Створ. мемор. комплекс воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, воїнам-афганцям і ліквідаторам аварії на ЧАЕС. Серед видат. уродженців — вет. лікар, епізоотолог, мікробіолог, біохімік М. Остапець, агроном М. Опара, фахівець у галузі механізації М. Савченко, фахівець у галузі АСК Ю. Тесля; акторка, драматург М. Андрієвич; живописці І. Гречуха, М. Яровий; рад. держ. і парт. діяч М. Гречуха; Герой Радянського Союзу В. Супрун. У селі тричі побував Т. Шевченко. Тут після 2-ї світової війни мешкав повний кавалер ордена Слави М. Кивгило. З М. повʼязані життя та діяльність засл. художника України І. Бондаря.
Літ.: Похилевичъ Л. Сказанія о населенныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи. К., 1864; Біла Церква, 2005; Від острова русів — Черкаський район. Чк., 2004; Гречуха С. І. Мошни. Шлях через віки. Чк., 2007; Якименко М. М. Містечко ратників та майстрів. К., 2008.
М. М. Якименко
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
