Монументально-декоративне мистецтво

Визначення і загальна характеристика

МОНУМЕНТА́ЛЬНО-ДЕКОРАТИ́ВНЕ МИСТЕ́ЦТВО — вид образотворчого мистецтва, що часто по­єд­нують з архітектурою чи інтегрують у природне оточе­н­ня. Осн. його різновидами є живопис, скульптура, декор. форми й елементи оздобле­н­ня інтерʼєру та екс­терʼєру: гобелен, кераміка, килимарство, кува­н­ня, литво художнє, різьбярство. Твори М.-д. м. несуть високе ідейно-темат. навантаже­н­ня, увічнюють істор. події, провід­ні соц. й філос. ідеї часу, ві­ді­грають важливу роль в оформлен­ні архіт. споруд сакрал. при­значе­н­ня. Якщо у монум. мистецтві домінують образотворчі основи, то у М.-д. м. пере­важають архітектонічно-ор­нам. форми. Знач. роз­витку М.-д. м. набуло за часів Київ. Русі, про що свідчать зна­йдені під час роз­копок залишки мозаїч. під­логи та настін. роз­пису камʼяних храмів цього періоду (10–13 ст.): церкви Святої Богородиці (Десятин­ної), Софій. та Успен. соборів (у роз­писах брали участь давньорус. художники Алімпій і Григорій), Михайлів. Золотоверхого собору, храму Спаса на Берестові, Кирилів. церкви у Києві, Борисогліб. собору і Пʼятниц. церкви в Чернігові. Під час оздобле­н­ня цих та ін. культових споруд широко використовували вітражі, мозаїки, фрески, орнам. і сюжетне рельєфне різьбле­н­ня, що є різновидами М.-д. м. У 14 — 1-й пол. 16 ст. мист. життя в Україні роз­вивалося в тісному контакті зі сх.-християн. світом і Зх. Європою. Майстри монум. малярства, продовжуючи старокиїв. традицію, роз­винули багато стиліст. напрямів. Від 14 ст., окрім настін. роз­пису, помітне місце в оздоблен­ні інтерʼєрів сакрал. споруд за­ймають монум. комплекси іконостасів, що з часом стають ідей. та естет. центром кожної церкви. Зразків середньовіч. іконостасів збереглося мало; окремі їхні частини, а також ікони, що дають певне уявле­н­ня про характер цього виду памʼяток 14 — 1-ї пол. 16 ст., походять пере­важно із зх. регіонів України; зберігаються в худож. музеях Львова, Києва та Харкова. Особливе місце серед памʼяток серед. 16 ст. за­ймає іконостас Успен. церкви із с. Наконечне (нині Яворів. р-н Львів. обл., зберігається в Нац. музеї Львова), він є найкраще збереженим іконостас. комплексом багато­ярус. структури в Україні, де вдало по­єд­нано вірність давнім візант. традиціям з орієнтаціями на нову маляр. культуру. 1630–40-і рр. по­значені від­будовою, зокрема й Петром Могилою, храмів Київ. Русі та проведе­н­ням ре­ставрацій їхнього живопису. Однією з перлин укр. ренесанс. М.-д. м. (ймовірно, створений львів. майстрами) є 5-ярус. іконостас деревʼяної церкви Святого Духа (1650) у м. Рогатин (нині Івано-Фр. обл.), у малярстві якого простежується вплив нар. творчості.

Окрему групу памʼяток укр. М.-д. м. становлять настін­ні роз­писи в деревʼяних церквах. Памʼятки цього типу, датовані пере­важно 17–18 ст., збереглися на тер. зх. областей. Ви­знач. творами 17 ст. на Львівщині є живописні ансамблі в церквах Воздвиже­н­ня Чесного Хреста і св. Юра (м. Дрогобич Львів. обл.), що вирізняються високою мист. цін­ністю. Від поч. 17 ст. збереглися й перші зразки декор. оздобле­н­ня міського житла замож. верств насел. (фрагменти фреск. роз­пису будинку Красовського у Львові). Цін­ними памʼятками цього періоду є також монум. порт­ретні зоб­раже­н­ня в інтерʼєрах архіт. споруд (порт­рет ігумена Кирилів. монастиря в Києві, 1614). Це свідчить також про значне пошире­н­ня порт­рет. малярства на укр. зем­лях уже в 1-й чв. 17 ст. та його помітне місце в мист. культурі. Новий етап роз­витку укр. худож. культури, якіс. змін у всіх видах мистецтва припадає на 2-у пол. 17–18 ст. Після Визв. вій­ни під проводом Б. Хмельницького на Лів­обереж­жі та Слобожанщині козац. старшина жертвувала значні кошти на спорудже­н­ня храмів, камʼяниць, при­дба­н­ня творів М.-д. м. Цей культурно-істор. етап повʼязаний із пошире­н­ням стилю бароко, що набув на теренах України й суто місц. нац. рис, тому й отримав назву укр. (козац., мазепин.) бароко, памʼятки якого є непо­втор. явищем світ. культури. Великого значе­н­ня у цей період набули маляр. школа Києво-Печер. лаври та живописна майстерня Софій. монастиря, в яких готували профес. майстрів. Серед ви­знач. памʼяток київ. школи барок. монум. малярства — настін­ні роз­писи, збережені в Софій. соборі та Кирилів. церкві в Києві, Троїц. соборі Густин. монастиря на Чернігівщині. Знач. вплив на стиль монум. творів у великих муров. храмах Над­дні­прянщини мали нові стінописи 18 ст. Успен. собору та Троїц. надбрам. церкви Києво-Печер. лаври (остан­ні виконані в 1720–30-х рр., збереглися повністю), в яких яскраво від­ображено нові тенденції, притаман­ні церк. малярству цього періоду. Близькі до них за стилем фрагменти роз­писів, виявлених в Успен. соборі Єлец. монастиря в Чернігові, живописні композиції вівтаря Благовіщен. собору в Ніжині (нині Черніг. обл.). У низці памʼяток 2-ї пол. 18 ст. наявні риси зх.-європ. бароко (фрагменти стінопису Преображен. собору в м. Ізюм, нині Харків. обл.), настін­ні медаль­йони собору Різдва Богородиці (смт Козелець, нині Черніг. обл.). У добу роз­квіту стилю бароко вершин свого роз­витку досягає мистецтво створе­н­ня іконостаса: часто він складається з 5–7 ярусів із притаман­ним динам. рухом архіт. деталей, багатим різьбле­н­ням у по­єд­нан­ні з яскравим, колористично насиченим живописом. Справж. шедеврами не тільки укр., а й світ. монум. мистецтва є низка унікал. па­мʼяток Києва та Лів­обереж­жя, серед яких — іконостаси Успен. (1727) та Софій. (1731–47) соборів, Георгіїв. церкви Видубиц. монастиря (поч. 18 ст.), церкви в смт Березна Черніг. обл. та іконостас церкви (1732) у с. Великі Сорочинці (нині Миргород. р-ну Полтав. обл.). На­прикінці 18 — у 1-й пол. 19 ст. на зміну бароко при­йшов класицизм. Осн. групами памʼяток монум. малярства цього періоду є стінописи в інтерʼєрах світських і сакрал. будівель. До перших належать темат. та декор. роз­писи міських, а також маєткових палаців місц. знаті (зокрема родини Ро­зумовських на Чернігівщині та Сумщині), а також декор. малярство, що прикрашало будинки Києво-Могилян. академії, Пере­яслав. колегіуму (Київщина). Серед числен. памʼяток реліг. мистецтва Лів­обереж. України вирізняють монум. роз­писи Благовіщен. собору (м. Ніжин, 1812–18), іконостаси церкви Різдва Богородиці (нині смт Козелець Черніг. обл.) та собору Мгар. мона­стиря (м. Лубни, нині Полтав. обл.). 2-а пол. 19 — поч. 20 ст. — один із най­яскравіших періодів у роз­витку худож. культури України. Він охоплює час становле­н­ня крит. реалізму, формува­н­ня стилів символізму й модерну та зародже­н­ня найновіших мист. течій 20 ст., ві­домих в історії укр. мистецтва як укр. авангард.

Серед памʼяток монум. сакрал. живопису Над­дні­прян. України 2-ї пол. 19 ст. поміт. явищем стали роз­писи Володимир. собору у Києві, збудов. у псевдовізант. стилі (автор проекту — історик мистецтва А. Прахов, живописці В. Васнецов, М. Нестеров, В. Котарбінський, П. і О. Свєдомські, М. Врубель та ін.). На зламі 19–20 cт. в Україні в умовах посиле­н­ня руху культурно-нац. від­родже­н­ня в арх-рі від­бувалися наполег­ливі пошуки укр. нац. стилю. Помітну роль у від­роджен­ні нац. традицій в худож. культурі ві­діграла творчість арх. та художника В. Кричевського, живописців С. Васильківського й М. Самокиша. Результатом їхньої твор. спів­­праці стало монум.-декор. оформле­н­ня будинку Полтав. губерн. земства — ви­знач. памʼятки укр. модерну й синтезу мистецтв (1903–08), де В. Кричевський по­єд­нав нар. традиції із засобами стилю модерн та сучас. тех. можливостями (зокрема ма­йолік. композиції, оздоблені різьбле­н­ням вікон­ні лутки та двері). У галузі сакрал. малярства особливе місце належить стінописам у православ. храмах роботи художників Т. Копистинського, К. Устияновича, П. Ковжуна, С. Гординського, М. Сосенка та ін. Яскравою сторінкою в історії укр. мистецтва була творчість П. Холодного (вітражі для Успен. церкви та роз­писи на фасаді церкви св. Миколая, обидві — 1924; стінописи каплиці Святого Духа греко-катол. духов. і богослов. семінарій, 1927–29; усі — Львів). У 1920-х рр. кращі укр. живописці, прагнучи від­творити традиції класич. монум. малярства, звернулися до створе­н­ня монум. ансамблів у техніці фрески. У Києві, Харкові та Одесі працювало декілька груп монументалістів, які оформляли настін. роз­писами нові споруди громад. при­значе­н­ня — червоноармій. казарми і клуби, театри. До кращих робіт, виконаних художниками, які обʼєд­нувалися навколо проф. монум. школи майстерні Київ. худож. ін­ституту М. Бойчука (Т. Бойчук, І. Падалка, В. Седляр, О. Павленко, А. Іванова, М. Шехтман та ін.), належали роз­писи Луцьких казарм у Києві (1919), стінописи в Селян. санаторії ім. ВУЦВК в Одесі (1927–29), у Червонозавод. театрі Харкова (1934–35). М. Бойчук започаткував нове ро­зумі­н­ня сучас. укр. мистецтва, звернувшись до основ культур. спадщини українців — візант. коренів образотвор. мистецтва, укр. фольклору, ран­ніх форм мистецтва епохи Від­родже­н­ня, особливо фресок італ. живописця Б. ді Джот­то, мистецтва Єгипту, Ас­сирії, і на цій основі роз­робив твор. метод, що від­значався синтетич. мисле­н­ням і водночас мав нац. характер. Живописці, які гуртувалися навколо проф. Л. Крамаренка (Д. Шавикін, І. Жданко, Ю. Садиленко), здійснили роз­писи в конференц-залі АН у Києві (1930) як перші спроби синтезу монум. живопису з арх-рою сучас. кон­струкцій. В. Кричевський, прагнучи до синтезу мистецтв, по­єд­на­н­ня нац. архітектури з декор. формами, створе­н­ня ін­терʼєрів, де всі елементи ви­ступали б як гармонійно-ціліс. ансамбль, 1928 виконав оформле­н­ня приміще­н­ня Істор. секції ВУАН, в якому вперше викори­стано панно «Козак Мамай» і «Невільники» в техніці мозаїки соломою О. Саєнком, а також орнам. панно в техніці вибійки В. Кричевського як самост. вид образотвор. мистецтва.

У 1960-х рр. у М.-д. м. від­булися значні стильові зміни. За­стосува­н­ня нових худож. матеріалів, оригін. при­йоми викона­н­ня вперше зʼявилися у творах львів. митців (декор. оздобле­н­ня Будинку архітекторів, Львів. університету). До кращих памʼяток тих років належить оформле­н­ня Київ. річк. вокзалу (І. Литовченко, В. Ламах, Е. Котков, 1961), Київ. палацу дітей та юнацтва (1965), а також проект Мемор.-поховал. комплексу «Стіна памʼяті» на Байк. кладовищі в Києві (1968–71, знищено; автори обох — А. Рибачук, В. Мельниченко). Із 1970–80-х рр. монум.-декор. твори використовують в оформлен­ні містобуд. комплексів та міських магістралей (І. Литовченко, м. Припʼять Київ. обл., ЧАЕС, нині зона від­чуже­н­ня, 1973–81; В. Задорожний, смт Калита Київ. обл., 1977), за­стосовують не тільки для оздобле­н­ня унікал. споруд, але й в екс­терʼєрах житл. будинків, шкіл, кінотеатрів, оформлен­ні палаців культури й одруже­н­ня, готелів, кафе, ресторанів, санаторіїв, лікарень. Монументалістика стає різноманітнішою за формал.-пластич. виріше­н­нями, техніками (керам. рельєф, вітраж, декор. композиції зі скла, дерева, тканини). Вітраж А. Горської «Т. Шевченко. Мати» (1964, спів­­авт.), змонтов. у гол. корпусі Київ. університету, було ро­зі­брано й знищено адміністрацією як «ідейно ворожий». Поміт. роботами цього періоду стали твори монум. живопису в інтерʼє­рах Палацу культури хімкомбінату в м. Дні­продзержинськ (нині Камʼянське Дні­проп. обл.; В. Ламах, Е. Котков, 1970), Ін­ституту теор. фізики в Києві (І. Марчук, М. Стороженко, А. Гайдамака, Л. Міщенко, 1968–72), мозаїки на фасаді Ін­ституту кібернетики АН УРСР та Ін­ституту ядер. дослідж. АН УРСР (Г. Пришедько, Г. Зубченко, 1970–77), мозаїч. рельєф на фасаді Палацу одруже­н­ня в м. Олександрія (Кіровогр. обл.; І. Литовченко, В. Прядка, 1970), художнє виріше­н­ня Дні­проп. (нині Дні­пров.) укр. муз.-драм. театру ім. Т. Шевченка (В. Ламах, Е. Котков, 1979), ансамбль з шести мозаїч. композицій на тему «Історичний Київ» (Київ, про­спект Пере­моги; виконали В. Ламах, Е. Котков, І. Литовченко, В. Прядка); камʼяні рельєфи на фасадах Київ. університету (В. Григоров, М. Малишко, В. Прядка, 1975–84), композиції зі скла в Хмельн. і Житомир. театрах (А. Бокотей, З. Флінта, Ф. Черняк, 1984–85), настін. рельєф із фарфору в Сум. театрі (І. Зарецький, 1980). Особливе місце в худож. практиці цього періоду посіло оздоб­ле­н­ня творами М.-д. м. музеїв та нових музей. екс­позицій, які часто ставали не тільки образно-змістовим доповне­н­ням, а й гол. емоц.-пластич. елементом простору. Яскравим явищем в укр. культурі є музейні екс­позиції, ви­конані А. Гайдамакою (у спів­­авт.), серед яких — Музей книги та друкарства України в Києві (1975), Літ.-мемор. музей М. Коцюбинського в Чернігові, Музей історії Запоріж­жя на о-ві Хортиця (обидва — 1983). Нового поштовху роз­витку різних видів М.-д. м. надало будівництво метрополітену в Києві та Харкові. В оздоблен­ні його станцій широко використовували темат. і декор. скульптурні панно, барельєфи, часто в по­єд­нан­ні з живописом, керамікою (ст. «Мінська», В. і С. Химочки; ст. «Золоті ворота», В. Федько, Г. Корінь; ст. «Оболонь», П. Ганжа; усі — Київ; ст. «Київська» і «Студентська» у Харкові, П. Ганжа, Н. Чернова; усі — 1980).

У 1970–90-х рр. М.-д. м. у Києві збагатилося новими роботами, зокрема оформле­н­ня приміщень НБУВ (плафон «Біль землі», В. Пасивенко, В. Прядка; гобелен, М. і І. Литовченки, 1989), б-ки Нац. тех. університету України «Київ. політех. ін­ститут» — живопис В. Пасивенка; Нац. палацу мистецтв «Україна» (керам. рельєф «Золотоверхий Київ», О. Олійник, В. Прядка; гобелени «Історичні столиці України», О. Владимирова, Н. Литовченко, В. Прядка, 1996); Нац. музею історії України, Музею історії міста Києва; а також Черкас. краєзн. музею (темат. гобелени, І. Литовченко, О. Владимирова, В. Прядка); Будинків культури (м. Біла Церква Київ. обл., 1980; м. Кременчук Полтав. обл., смт Калита Київ. обл., вітражі з литого скла, В. Задорожний, 1977). Від­новле­н­ня незалежності України 1991 зумовило появу нових за змістом монум. творів, серед яких — памʼятники діячам козац. доби, мемор. дошки в памʼять борців за волю України, памʼятні знаки, присвяч. голодомору 1932–33, на місцях поховань вояків УСС, УПА, жертв політ. ре­пресій, загиб­лим під час антитерорист. операції (нині операція Обʼєд­на­них сил). У 1998–2000-і рр. від­роджено сакрал. живопис в арх-рі — Михайлів. Золотоверхий собор (В. Прядка, О. Владимирова, В. і О. Григорови, В. Пасивенко, Т. і Л. Дмитренки, Л. Тоцький, А. Гончар, О. Мельник), церква Миколи Притиска в Києві (М. Стороженко), Успен. собор (стінопис, Т. і Л. Дмитренки, О. Владимирова, В. Прядка, В. Пасивенко, А. Гончар, М. Стороженко, О. Григоров, 2007–11). М.-д. м. України має велику пі­знавал., істор., наук., художню, естет. цін­ність. Його досліджували ві­домі мистецтво­знавці: Д. Антонович, В. Афанасьєв, Ю. Белічко, Н. Велігоцька, І. Врона, Б. Лобановський, О. Ріпко, Г. Скляренко та ін.

Літ.: Лобановський Б. Б. Мозаїка і фреска. К., 1966; Тол­стой В. П. Монументальное искус­ство СССР. Москва, 1978; Кантор А. Самоцен­ность искус­ства и пере­живание пространс­тва // Декор. искус­ство СССР. 1980. № 12; Скляренко Г. Я. Художник і місто: Про­блеми формува­н­ня архітектурно-художнього ансамблю. К., 1990; Соколюк Л. Новий по­гляд на українське мистецтво першої третини ХХ столі­т­тя // Мистецтво­знавство України. К., 2001. Вип. 2; Саєнко Н. Олександр Саєнко: до становле­н­ня і роз­витку українського монументально-декоративного мистецтва ХХ столі­т­тя: Книга-альбом. К., 2003; Май­данець О. Ін­новації в українському монументально-декоративному мистецтві першої третини ХХ ст. // Укр. АМ. К., 2003. Вип. 10; Бортников С. Д., Пойдина Т. В. Монументально-декоративное искус­ство в контекс­те транс­формации его функций. Горно-Алтайск, 2011. Вып. 2; Мисюга Б. В. Галина Cеврук: Альбом-моно­графія. Л.; К., 2011; Чепелик О. Художня виразність при формуван­ні інтерʼєрів засобами образотворчого мистецтва, і зокрема скульптури // Укр. АМ. К., 2013. Вип. 21.

О. Л. Май­данець-Баргилевич

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю