Монументально-декоративне мистецтво

МОНУМЕНТА́ЛЬНО-ДЕКОРАТИ́ВНЕ МИСТЕ́ЦТВО  — вид образотворчого мистецтва, що часто поєднують з архітектурою чи інтегрують у природне оточення. Осн. його різновидами є живопис, скульптура, декор. форми й елементи оздоблення інтер’єру та екстер’єру: гобелен, кераміка, килимарство, кування, литво художнє, різьбярство. Твори М.-д. м. несуть високе ідейно-темат. навантаження, увічнюють істор. події, провідні соц. й філос. ідеї часу, відіграють важливу роль в оформленні архіт. споруд сакрал. призначення. Якщо у монум. мистецтві домінують образотворчі основи, то у М.-д. м. переважають архітектонічно-ор­нам. форми. Знач. розвитку М.-д. м. набуло за часів Київ. Русі, про що свідчать знайдені під час розкопок залишки мозаїч. підлоги та настін. розпису кам’яних храмів цього періоду (10–13 ст.): церкви Святої Богородиці (Десятинної), Софій. та Успен. соборів (у розписах брали участь давньорус. художники Алімпій і Григорій), Михайлів. Золотоверхого собору, храму Спаса на Берестові, Кирилів. церкви у Києві, Борисогліб. собору і П’ятниц. церкви в Чернігові. Під час оздоблення цих та ін. культових споруд широко використовували вітражі, мозаїки, фрески, орнам. і сюжетне рельєфне різьблення, що є різновидами М.-д. м. У 14 — 1-й пол. 16 ст. мист. життя в Україні розвивалося в тісному контакті зі сх.-християн. світом і Зх. Європою. Майстри монум. малярства, продовжуючи старокиїв. традицію, розвинули багато стиліст. напрямів. Від 14 ст., окрім настін. розпису, помітне місце в оздобленні інтер’єрів сакрал. споруд займають монум. комплекси іконостасів, що з часом стають ідей. та естет. центром кожної церкви. Зразків середньовіч. іконостасів збереглося мало; окремі їхні частини, а також ікони, що дають певне уявлення про характер цього виду пам’яток 14 — 1-ї пол. 16 ст., походять переважно із зх. регіонів України; зберігаються в худож. музеях Львова, Києва та Харкова. Особливе місце серед пам’яток серед. 16 ст. займає іконостас Успен. церкви із с. Наконечне (нині Яворів. р-н Львів. обл., зберігається в Нац. музеї Львова), він є найкраще збереженим іконостас. комплексом багатоярус. структури в Україні, де вдало поєднано вірність давнім візант. традиціям з орієнтаціями на нову маляр. культуру. 1630–40-і рр. позначені відбудовою, зокрема й Петром Могилою, храмів Київ. Русі та проведенням реставрацій їхнього живопису. Однією з перлин укр. ренесанс. М.-д. м. (ймовірно, створений львів. майстрами) є 5-ярус. іконостас дерев’яної церкви Святого Духа (1650) у м. Рогатин (нині Івано-Фр. обл.), у малярстві якого простежується вплив нар. творчості.

Окрему групу пам’яток укр. М.-д. м. становлять настінні розписи в дерев’яних церквах. Пам’ятки цього типу, датовані переважно 17–18 ст., збереглися на тер. зх. областей. Визнач. творами 17 ст. на Львівщині є живописні ансамблі в церквах Воздвиження Чесного Хреста і св. Юра (м. Дрогобич Львів. обл.), що вирізняються високою мист. цінністю. Від поч. 17 ст. збереглися й перші зразки декор. оздоблення міського житла замож. верств насел. (фрагменти фреск. розпису будинку Красовського у Львові). Цінними пам’ятками цього періоду є також монум. портретні зоб­раження в інтер’єрах архіт. споруд (портрет ігумена Кирилів. монастиря в Києві, 1614). Це свідчить також про значне поширення портрет. малярства на укр. зем­лях уже в 1-й чв. 17 ст. та його помітне місце в мист. культурі. Новий етап розвитку укр. худож. культури, якіс. змін у всіх видах мистецтва припадає на 2-у пол. 17–18 ст. Після Визв. вій­ни під проводом Б. Хмельницького на Лівобережжі та Слобожанщині козац. старшина жертвувала значні кошти на спорудження храмів, кам’яниць, придбання творів М.-д. м. Цей культурно-істор. етап пов’язаний із поширенням стилю бароко, що набув на теренах України й суто місц. нац. рис, тому й отримав назву укр. (козац., мазепин.) бароко, пам’ятки якого є неповтор. явищем світ. культури. Великого значення у цей період набули маляр. школа Києво-Печер. лаври та живописна майстерня Софій. монастиря, в яких готували профес. майстрів. Серед визнач. пам’яток київ. школи барок. монум. малярства — настінні розписи, збережені в Софій. соборі та Кирилів. церкві в Києві, Троїц. соборі Густин. монастиря на Чернігівщині. Знач. вплив на стиль монум. творів у великих муров. храмах Наддніпрянщини мали нові стінописи 18 ст. Успен. собору та Троїц. надбрам. церкви Києво-Печер. лаври (останні виконані в 1720–30-х рр., збереглися повністю), в яких яскраво відображено нові тенденції, притаманні церк. малярству цього періоду. Близькі до них за стилем фрагменти розписів, виявлених в Успен. соборі Єлец. монастиря в Чернігові, живописні композиції вівтаря Благовіщен. собору в Ніжині (нині Черніг. обл.). У низці пам’яток 2-ї пол. 18 ст. наявні риси зх.-європ. бароко (фрагменти стінопису Преображен. собору в м. Ізюм, нині Харків. обл.), настінні медальйони собору Різдва Богородиці (смт Козелець, нині Черніг. обл.). У добу розквіту стилю бароко вершин свого розвитку досягає мистецтво створення іконостаса: часто він складається з 5–7 ярусів із притаманним динам. рухом архіт. деталей, багатим різьбленням у поєднанні з яскравим, колористично насиченим живописом. Справж. шедеврами не тільки укр., а й світ. монум. мистецтва є низка унікал. па­м’яток Києва та Лівобережжя, серед яких — іконостаси Успен. (1727) та Софій. (1731–47) соборів, Георгіїв. церкви Видубиц. монастиря (поч. 18 ст.), церкви в смт Березна Черніг. обл. та іконостас церкви (1732) у с. Великі Сорочинці (нині Миргород. р-ну Полтав. обл.). Наприкінці 18 — у 1-й пол. 19 ст. на зміну бароко прийшов класицизм. Осн. групами пам’яток монум. малярства цього періоду є стінописи в інтер’єрах світських і сакрал. будівель. До перших належать темат. та декор. розписи міських, а також маєткових палаців місц. знаті (зокрема родини Розумовських на Чернігівщині та Сумщині), а також декор. малярство, що прикрашало будинки Києво-Могилян. академії, Переяслав. колегіуму (Київщина). Серед числен. пам’яток реліг. мистецтва Лівобереж. України вирізняють монум. розписи Благовіщен. собору (м. Ніжин, 1812–18), іконостаси церкви Різдва Богородиці (нині смт Козелець Черніг. обл.) та собору Мгар. мона­стиря (м. Лубни, нині Полтав. обл.). 2-а пол. 19 — поч. 20 ст. — один із найяскравіших періодів у розвитку худож. культури України. Він охоплює час становлення крит. реалізму, формування стилів символізму й модерну та зародження найновіших мист. течій 20 ст., відомих в історії укр. мистецтва як укр. авангард.

Серед пам’яток монум. сакрал. живопису Наддніпрян. України 2-ї пол. 19 ст. поміт. явищем стали розписи Володимир. собору у Києві, збудов. у псевдовізант. стилі (автор проекту — історик мистецтва А. Прахов, живописці В. Васнецов, М. Нестеров, В. Котарбінський, П. і О. Свєдомські, М. Врубель та ін.). На зламі 19–20 cт. в Україні в умовах посилення руху культурно-нац. відродження в арх-рі відбувалися наполег­ливі пошуки укр. нац. стилю. Помітну роль у відродженні нац. традицій в худож. культурі відіграла творчість арх. та художника В. Кричевського, живописців С. Васильківського й М. Самокиша. Результатом їхньої твор. спів­праці стало монум.-декор. оформлення будинку Полтав. губерн. земства — визнач. пам’ятки укр. модерну й синтезу мистецтв (1903–08), де В. Кричевський поєднав нар. традиції із засобами стилю модерн та сучас. тех. можливостями (зокрема майолік. композиції, оздоблені різьбленням віконні лутки та двері). У галузі сакрал. малярства особливе місце належить стінописам у православ. храмах роботи художників Т. Копистинського, К. Устияновича, П. Ковжуна, С. Гординського, М. Сосенка та ін. Яскравою сторінкою в історії укр. мистецтва була творчість П. Холодного (вітражі для Успен. церкви та розписи на фасаді церкви св. Миколая, обидві — 1924; стінописи каплиці Святого Духа греко-катол. духов. і богослов. семінарій, 1927–29; усі — Львів). У 1920-х рр. кращі укр. живописці, прагнучи відтворити традиції класич. монум. малярства, звернулися до створення монум. ансамблів у техніці фрески. У Києві, Харкові та Одесі працювало декілька груп монументалістів, які оформляли настін. розписами нові споруди громад. призначення — червоноармій. казарми і клуби, театри. До кращих робіт, виконаних художниками, які об’єд­нувалися навколо проф. монум. школи майстерні Київ. худож. інституту М. Бойчука (Т. Бойчук, І. Падалка, В. Седляр, О. Павленко, А. Іванова, М. Шехтман та ін.), належали розписи Луцьких казарм у Києві (1919), стінописи в Селян. санаторії ім. ВУЦВК в Одесі (1927–29), у Червонозавод. театрі Харкова (1934–35). М. Бойчук започаткував нове розуміння сучас. укр. мистецтва, звернувшись до основ культур. спадщини українців — візант. коренів образотвор. мистецтва, укр. фольклору, ранніх форм мистецтва епохи Відродження, особливо фресок італ. живописця Б. ді Джотто, мистецтва Єгипту, Ассирії, і на цій основі розробив твор. метод, що відзначався синтетич. мисленням і водночас мав нац. характер. Живописці, які гуртувалися навколо проф. Л. Крамаренка (Д. Шавикін, І. Жданко, Ю. Садиленко), здійснили розписи в конференц-залі АН у Києві (1930) як перші спроби синтезу монум. живопису з арх-рою сучас. конструкцій. В. Кричевський, прагнучи до синтезу мистецтв, поєднання нац. архітектури з декор. формами, створення ін­тер’єрів, де всі елементи виступали б як гармонійно-ціліс. ансамбль, 1928 виконав оформлення приміщення Істор. секції ВУАН, в якому вперше використано панно «Козак Мамай» і «Невільники» в техніці мозаїки соломою О. Саєнком, а також орнам. панно в техніці вибійки В. Кричевського як самост. вид образотвор. мистецтва.

У 1960-х рр. у М.-д. м. відбулися значні стильові зміни. Застосування нових худож. матеріалів, оригін. прийоми виконання вперше з’явилися у творах львів. митців (декор. оздоблення Будинку архітекторів, Львів. університету). До кращих пам’яток тих років належить оформлення Київ. річк. вокзалу (І. Литовченко, В. Ламах, Е. Котков, 1961), Київ. палацу дітей та юнацтва (1965), а також проект Мемор.-поховал. комплексу «Стіна пам’яті» на Байк. кладовищі в Києві (1968–71, знищено; автори обох — А. Рибачук, В. Мельниченко). Із 1970–80-х рр. монум.-декор. твори використовують в оформленні містобуд. комплексів та міських магістралей (І. Литовченко, м. Прип’ять Київ. обл., ЧАЕС, нині зона відчуження, 1973–81; В. Задорожний, смт Калита Київ. обл., 1977), застосовують не тільки для оздоблення унікал. споруд, але й в екстер’єрах житл. будинків, шкіл, кінотеатрів, оформленні палаців культури й одруження, готелів, кафе, ресторанів, санаторіїв, лікарень. Монументалістика стає різноманітнішою за формал.-пластич. вирішеннями, техніками (керам. рельєф, вітраж, декор. композиції зі скла, дерева, тканини). Вітраж А. Горської «Т. Шевченко. Мати» (1964, спів­авт.), змонтов. у гол. корпусі Київ. університету, було розібрано й знищено адміністрацією як «ідейно ворожий». Поміт. роботами цього періоду стали твори монум. живопису в інтер’є­рах Палацу культури хімкомбінату в м. Дніпродзержинськ (нині Кам’янське Дніпроп. обл.; В. Ламах, Е. Котков, 1970), Інституту теор. фізики в Києві (І. Марчук, М. Стороженко, А. Гайдамака, Л. Міщенко, 1968–72), мозаїки на фасаді Інституту кібернетики АН УРСР та Інституту ядер. дослідж. АН УРСР (Г. Пришедько, Г. Зубченко, 1970–77), мозаїч. рельєф на фасаді Палацу одруження в м. Олександрія (Кіровогр. обл.; І. Литовченко, В. Прядка, 1970), художнє вирішення Дніпроп. (нині Дніпров.) укр. муз.-драм. театру ім. Т. Шевченка (В. Ламах, Е. Котков, 1979), ансамбль з шести мозаїч. композицій на тему «Історичний Київ» (Київ, проспект Перемоги; виконали В. Ламах, Е. Котков, І. Литовченко, В. Прядка); кам’яні рельєфи на фасадах Київ. університету (В. Григоров, М. Малишко, В. Прядка, 1975–84), композиції зі скла в Хмельн. і Житомир. театрах (А. Бокотей, З. Флінта, Ф. Черняк, 1984–85), настін. рельєф із фарфору в Сум. театрі (І. Зарецький, 1980). Особливе місце в худож. практиці цього періоду посіло оздоб­лення творами М.-д. м. музеїв та нових музей. експозицій, які часто ставали не тільки образно-змістовим доповненням, а й гол. емоц.-пластич. елементом простору. Яскравим явищем в укр. культурі є музейні експозиції, ви­конані А. Гайдамакою (у спів­авт.), серед яких — Музей книги та друкарства України в Києві (1975), Літ.-мемор. музей М. Коцюбинського в Чернігові, Музей історії Запоріжжя на о-ві Хортиця (обидва — 1983). Нового поштовху розвитку різних видів М.-д. м. надало будівництво метрополітену в Києві та Харкові. В оздобленні його станцій широко використовували темат. і декор. скульптурні панно, барельєфи, часто в поєднанні з живописом, керамікою (ст. «Мінська», В. і С. Химочки; ст. «Золоті ворота», В. Федько, Г. Корінь; ст. «Оболонь», П. Ганжа; усі — Київ; ст. «Київська» і «Студентська» у Харкові, П. Ганжа, Н. Чернова; усі — 1980).

У 1970–90-х рр. М.-д. м. у Києві збагатилося новими роботами, зокрема оформлення приміщень НБУВ (плафон «Біль землі», В. Пасивенко, В. Прядка; гобелен, М. і І. Литовченки, 1989), б-ки Нац. тех. університету України «Київ. політех. інститут» — живопис В. Пасивенка; Нац. палацу мистецтв «Україна» (керам. рельєф «Золотоверхий Київ», О. Олійник, В. Прядка; гобелени «Історичні столиці України», О. Владимирова, Н. Литовченко, В. Прядка, 1996); Нац. музею історії України, Музею історії міста Києва; а також Черкас. краєзн. музею (темат. гобелени, І. Литовченко, О. Владимирова, В. Прядка); Будинків культури (м. Біла Церква Київ. обл., 1980; м. Кременчук Полтав. обл., смт Калита Київ. обл., вітражі з литого скла, В. Задорожний, 1977). Відновлення незалежності України 1991 зумовило появу нових за змістом монум. творів, серед яких — пам’ятники діячам козац. доби, мемор. дошки в пам’ять борців за волю України, пам’ятні знаки, присвяч. голодомору 1932–33, на місцях поховань вояків УСС, УПА, жертв політ. репресій, загиб­лим під час антитерорист. операції (нині операція Об’єд­на­них сил). У 1998–2000-і рр. відроджено сакрал. живопис в арх-рі — Михайлів. Золотоверхий собор (В. Прядка, О. Владимирова, В. і О. Григорови, В. Пасивенко, Т. і Л. Дмитренки, Л. Тоцький, А. Гончар, О. Мельник), церква Миколи Притиска в Києві (М. Стороженко), Успен. собор (стінопис, Т. і Л. Дмитренки, О. Владимирова, В. Прядка, В. Пасивенко, А. Гончар, М. Стороженко, О. Григоров, 2007–11). М.-д. м. України має велику пізнавал., істор., наук., художню, естет. цінність. Його досліджували відомі мистецтвознавці: Д. Антонович, В. Афанасьєв, Ю. Белічко, Н. Велігоцька, І. Врона, Б. Лобановський, О. Ріпко, Г. Скляренко та ін.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю