Море
МО́РЕ — частина Світового океану, що врізається в суходіл або відокремлена від інших частин океану островами та підвищеннями підводного рельєфу, у якій унаслідок її відокремлення формуються специфічні риси гідрологічного режиму. За ступ. відокремлення та режимом розрізняють середземні, внутр., окраїнні, міжострівні М. 1953 Міжнар. гідрогр. організацією зафіксовано поділ Світ. океану на океани та М., що до них належать, із назвами та визначенням геогр. меж океаніч. та морських обʼєктів. У цьому документі перераховано 57 морів та 17 океаніч. заток, більшість з яких відповідає визначенню М. (напр., Мексик., Перська, Бенгал. затоки). Не враховано 13 М., що оточують Антарктиду, з яких лише Уедделла та Росса мають виразні ознаки М. Інколи назва геогр. обʼєкта, що містить слова «М.» або «затока», обумовлена лише істор. традиціями чи політ. міркуваннями. Так, відкрита зх. частина Пн. Атлантики має назву Саргасове М., а Перська затока з усіма ознаками внутр. М. ним не є. Великі солоні озера, не повʼязані з океанами або ін. М., також називають М. — Каспій., Арал., Мертве (їх вважають залишками палеоокеану Тетіс, що дає підставу розглядати їх як внутрішні замкнені М.). Внутрішні напівзамкнені М., а саме Середземне, Червоне та ін., сполучаються з океаном через відносно вузькі протоки, що сприяє формуванню в них характер. систем течій та простор. розподілів властивостей морської води (т-ри, солоності, густини та вмісту хім. речовин). На відміну від них, М. окраїнні (напр., Охот., Аравій., Кариб.) та міжострівні (Філіппін., Яван., Бісмарка) мають вільний звʼязок з ін. частинами Світ. океану або сполучаються з ними через численні протоки, що обумовлює більший вплив на гідролог. режим цих М. з боку прилеглого р-ну океану або ін. М. Середземні або міжконтинентальні М. розташ. між двома материками (Кариб., Середземне, Сх.-Індій., Червоне). Перші три мають у своєму складі ін. М. чи затоки: Кариб. М. з Мексик. затокою розташовані між Північною Америкою та Південною Америкою; Середземне М. (між Євразією та Африкою) має у своєму складі 8 М., що можуть ділитися на менші М. та затоки відповідно до місц. традицій; Сх.-Індій. (Індонезій.) М. є системою з 12-ти переважно міжостровів. М. між Євразією та Австралією. Таким чином, середзем. можуть бути і внутр., і окраїнні або міжострівні М. Гол. ознакою води океанів та морів є її солоність, що складає 35 ‰ у серед. для Світ. океану. За режимом солоності моря розглядають як басейни концентрації чи розчинення. У першому випадку витрати прісної води переважають її надходження (обʼєм випаровування води з поверхні водойми перевищує суму обʼємів материк. прісного стоку та атмосфер. опадів на поверхню М.), а солоність води зростає. Напр., у Середзем. та Червоному М., де прісновод. бюджет є відʼємним (випаровування значно перевищує усі джерела надходження прісної води), солоність води може бути більше 40 ‰. Баланс води у басейнах концентрації підтримується надходженням морської води від суміж. частин Світ. океану. У другому випадку, навпаки, прісновод. бюджет є додатним (стік річк. та ґрунт. вод із суходолу разом з атмосфер. опадами переважають випаровування з поверхні М.), солоність стає меншою від серед. величини для Світ. океану. При цьому надлишок опрісненої морської води відтікає з басейнів розчинення до сусід. басейнів. Україна має вихід до узбережжя та володіє знач. просторами Чорного моря та Азовського моря. Ці обʼєкти належать до внутр. напівзамкнених М. басейну Атлант. океану. Через Керченську протоку вони сполучаються між собою, а через протоку Босфор, Мармурове М. та протоку Дарданелли поєднуються з Середзем. М., що через Гібралтар. протоку повʼязане з Атлант. океаном. Завдяки стоку Дунаю, Дніпра та Дністра у Чорне М., а Дону та Кубані в Азов. М. обидва обʼєкти є басейнами розчинення, тобто їхні прісноводні бюджети додатні, тому серед. солоність води на поверхні Чорного М. становить бл. 18 ‰, а Азов. — бл. 11 ‰.
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
